Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Мати і син зрозуміли одне одного, але кожен залишився при своєму.

Батько зустрів сина в радісному збудженні.

— Ми про все домовилися з Лясопольським, суму вдалося знизити вдвічі — до тисячі злотих. Так що починай підготовку до весілля. І ще, пан посол їде через два дні, і мені потрібно підготувати рапорт королю. Тож принеси мені дані по фортеці і цейхгаузу.

Увечері вся сім’я де Вітте, а також Софія і Лясопольський зібралися в залі, і батьки благословили нареченого і наречену.

Наступного дня комендант замкнувся у себе в кабінеті і почав писати доповідь королю Станіславу Августу Понятовському.

«Цілком таємно.

Маю честь доповісти Вашій Величності стан справ по фортеці Кам’янець.

Особовий склад разом із рядовими, бомбардирами і сержантським складом налічує 190 осіб. Передовою артилерійською позицією є Новий замок. На бастіонах та контрескарпах Нового замку знаходиться 59 гармат 3-8-фунтового калібру. У Старому замку — 25 різнокаліберних гармат, у тому числі два 24-фунтових картауни. Таким чином, у напрямку Старого замку зосереджено 84 гармати, тобто близько третини всієї наявної артилерії.

На міських батареях розташовано 33 гармати на комплексі Польської брами, 22 — на комплексі Руської брами. Комплекс міських воріт, що прикривають місто із західної сторони, сполучається із замковим комплексом, він забезпечений 38 гарматами. Із них 21 дислокується на Нижньому ронделі (над пороховою лабораторією) та 17 — на Верхньому ронделі (Вірменський бастіон). Тут зосереджені найбільші гарматні калібри: 125-ти і 24-фунтові мортири, 12-фунтові чвертькартауни та гаубиці, 24-фунтові напівкартауни. Решта, 79 гармат, розосереджені на батареях св. Марцина, св. Терези, св. Михала, св. Йозефа, св. Георгія».

Не втомлюватимемо читача подальшими цифровими викладками, відзначимо лише, що далі генерал наводить дані про кількість гранат, ядер тощо кількість відлитих у Кам'янецькому ливарному цеху гармат за останній рік, кількість виготовленого пороху. Ну і, звичайно, військові витрати і прохання грошей на підтримку фортеці в належному стані.

Генерал запечатав листа і сховав його у сейф. Приїхавши до Варшави, Боскамп Лясопольський передасть його королю.

Софія тим часом була в думках про майбутнє весілля, але мріям її не судилося так швидко здійснитися. Через два тижні з Маріанною де Вітте несподівано стався напад, і наступного дня вона померла. Весілля довелося відкласти.

Граф Станіслав був на межі нервового зриву. І якщо вдень на людях він не дозволяв собі розслабитися, то вночі двадцятирічний парубок не міг стримувати ридань. Дотепер він вважав себе щасливчиком, улюбленцем долі, та й друге ім’я Щенсний (Щасливий) підтверджувало це. А тепер ця доля вибивала з-під ніг майже все, що могло його підтримувати.

Станіслав лежав на ліжку ниць, сховавши обличчя у подушку. Думки його плуталися.

«Це якесь прокляття! Господи, як це страшно! Ні, напевно, це сон. Так не повинно бути! За два роки втратити кохану, матір і батька. І вони ніколи не повернуться до мене! Це назавжди!»

Час від часу він схоплювався і починав бігати по кімнаті, намагався думати про щось інше, але не міг. Ще зовсім недавно він був маленьким хлопчиком, і батько, такий великий, сильний, приділяв йому багато уваги, а мати, хоч і була сувора з ним (він знав, що це напускне), у душі дуже любила його. Під ранок, зовсім виснажений, Станіслав забувався. Так минали день за днем.

В один із таких днів до палацу Потоцьких завітав граф Георг Август Мнішек зі своєю дочкою Жозефіною Амалією.

Графу Мнішеку, маршалку надвірному коронному і старості генеральному великопольському, було 57 років. Свого часу він зробив непогану кар'єру, одружившись на дочці першого міністра короля Августа III Марії Амалії фон Брюль, і тепер був у добрих стосунках із королем Станіславом Августом.

Володіючи численними землями, жив то у своєму чудовому палаці в Дуклі, то в не менш розкішному у Варшаві. Він уже давно бачив Станіслава Потоцького достойним нареченого своєї єдиної дочки Жозефіни.

Тому, як тільки прийшла звістка про смерть старого графа, він, не зволікаючи, попрямував до Кристинополя.

Побачивши виснажене обличчя Станіслава, граф Мнішек запросто підійшов до молодого графа й обійняв його. Жозефіна, ніжно поцілувавши Станіслава в щоку, тихенько відступила. Слова були зайві. До того ж, зовсім недавно сім’ю Мнішек спіткало не менш важке горе: Георг втратив дружину, а Жозефіна матір — Марію Амалію.