Петро Лущик - Поміж двох орлів

Польний гетьман Станіслав Жолкевський прибув під смоленську фортецю тридцятого вересня, наступного дня після того, як там з’явилися війська Сапіги і Стадницького. Позаду залишилися два довгі місяці, здавалося, безконечних переходів, нікому незрозумілих розпоряджень короля та гетьмана, які часто суперечили один одному. Жолкевський не хотів сперечатися, а тим більше заперечувати королю Сигізмунду, але деякі накази його королівської величності, котрі той посилав із численними записками, були або згубні для війська, або наперед приречені на невиконання. Так сталося і в Орші, куди військо гетьмана прибуло одночасно з королем. Литовський канцлер переконав Сигізмунда, що настав саме той час, коли можна практично без бою взяти Смоленськ. Короля майже вдалося переконати, але деякі сумніви заставили його поцікавитися думкою Жолкевського. Гетьман виступив категорично проти такої поспішності, мотивуючи це тим, що до Смоленська добрих два переходи, війська стомлені і, що немаловажно, їм досі не виплатили обіцяних грошей. На його здивування (та й не тільки його), Жолкевського несподівано підтримав Ян Потоцький. І один, і другий добре знали про небезпеку подібної поспішності. Король Сигізмунд Ваза, котрий постійно підганяв інших, тим не менше, коли справа доходила до прийняття рішення, був людиною нерішучою. Він старався перекладати остаточне рішення на інших, щоб потім, у разі невдачі, було кого звинуватити. А якщо опонент виявиться правим – також не страшно: хто посміє відібрати у короля його перемогу?! Цього разу Сигізмунд вирішив не ризикувати. В душі він сподівався, що захисники Смоленська самі прийдуть до нього з ключами від міста. Тоді він утре носа всім.

Подібні стратегічні суперечки і придворні інтриги мало хвилювали гайдука Тараса Сопоху. Зрештою, про них він і уявлення не мав. У складі загону Сідельника Тарас чесно подолав весь шлях від Берестя до Смоленська, при цьому двічі довелося латати взуття – воно не витримало двомісячного переходу. Про те, що йому досі не видали обіцяної ще перед походом платні, Тарас не переживав – що заплатять, він не сумнівався, а зараз золоті йому ні до чого. Годувати годують, одягнутися дали, що іще? Наявні у рекрутів гроші ті частіше програвали в кості або спускали на повій, що складали обов’язковий атрибут чималенького обозу. Щоправда, послугами «жриць кохання» користувалися здебільшого німецькі найманці, але і тут траплялися поляки. Гетьман Жолкевський спробував було заперечити проти присутності повій у своєму війську, але король настояв на своєму: інакше німецькі найманці просто не пристали б на його запрошення. І Станіслав Жолкевський махнув на це рукою, мовляв, робіть, що хочете, тим більше, що німці підпорядковувалися безпосередньо королю Сигізмунду.

Смоленська фортеця височіла над навколишньою місцевістю на лівому березі Дніпра. За рікою в низовині лежало саме місто. По всьому периметру фортецю оточував високий мур, густо заставлений вежами.

– Так, багато християнського люду тут поляже… – зітхнув Микита Сідельник. – Що з нашого боку, що звідтам – багато…

Жолкевський наказав розбити табір навпроти фортеці у долині, розташованій між монастирями Святої Трійці, Спаським та Богородиці. Оскільки частина смоленців відступила у фортецю, а більшість переправилися на той берег Дніпра, приміщення монастирів зайняли польські воєводи. Литовський маршал Кшиштоф Дорогостайський облюбував Свято-Троїцький монастир; Ян Сапіга зупинився у Спаському, а Станіславу Жолкевському залишився Богородичний. Звідти йому було зручно спостерігати і за табором, і за фортецею.

Поки слуги розпаковували речі, польний гетьман вирішив розвідати обстановку навколо блокованої фортеці. Собі у супровід він узяв лише шотландського та голландського капітанів. Жолкевський не став тривожити німців: по-перше, не надто їм довіряв, а по-друге, основна їх маса ще підступала до Смоленська разом з королем. Що ж до Яна ван дер Рейна та Вільгельма Дугласа, то вони своєю спокійною та незалежною поведінкою заслужили у гетьмана принаймні повагу. Жолкевський розумів, що поява іноземців у війську його королівської величності пояснюється просто: вони прибули сюди заробити грошей. Будуть платити – воюватимуть за корону, перестане Сигізмунд давати гроші (а до того йде) – тут можливі варіанти: або найманці повернуть мушкети проти короля, або самі знайдуть, як компенсувати неотримане. Але поки що капітани задоволені.