Петро Лущик - Поміж двох орлів

– У принципі, так. Звичайно, його величність ще раз вислухає всі думки, у тому числі і вашу.

«Це, звичайно, так, але з усіх присутніх лише у мене своя, відмінна від короля, думка», – подумав Станіслав Жолкевський, але не сказав нічого.

Наступного дня, одразу після відправи, король Сигізмунд ІІІ Ваза зібрав запрошених у залі, де сорок років тому приймалася унія між Польщею й Литвою. Станіслав Жолкевський так і не зрозумів, чому для наради король вибрав саме це приміщення, адже в замку було чимало менших, не гірших кімнат. Напевне, рішення, що мали прийняти сьогодні, на думку короля, своєю важливістю були співмірні з рішеннями сорокарічної давнини.

Станіслав Жолкевський окинув поглядом присутніх. Гай-гай, за інших обставин він ніколи не сидів би з деякими панами в одній кімнаті. Ось праворуч красунчика короля сидить великий канцлер Лев Сапіга, напевне, єдина людина із присутніх, до якої Жолкевський не мав претензій. Уперше їм довелося зустрітися під час Лівонської війни, коли війська короля Баторія осаджали Псков. Тоді полк крилатих гусарів, сформований особисто Сапігою, діяв успішно під час облоги.

Ліворуч Сигізмунда, на своєму звичному місці під час подібних нарад, сидить воєвода Брацлавський Ян Потоцький [14]   Ян Потоцький (1551–1611) – польський шляхтич, військовик, урядник, державний діяч Речі Посполитої. – давній супротивник Жолкевського. Гетьман, звичайно, віддавав належне військовим здібностям Потоцьких, але саме Ян і його брат Стефан старалися якнайдалі відсунути його від короля.

Навпроти Жолкевського у кріслі з різьбленою спинкою зручно вмостився перемишльський конселян Станіслав Стадницький. [15]  Станіслав Стадницький (1551–1610) – староста сігулдський, кальвініст. Через свій характер носив прізвисько «Диявол з Ланьцута». Його поява тут була найбільшою несподіванкою, якщо взяти до уваги той факт, що два місяці тому той же король приїжджав до Стадницького у щойно захоплений ним замок Риботичів для оголошення «мирової». Видно, справи у Сигізмунда не такі вже й райдужні, як той намагається їх подати, коли доводиться просити допомоги у «Диявола з Ланьцута», як поза очі називають Станіслава Стадницького.

Поруч Жолкевського всадовили щойно прибулого гетьмана Литовського Яна Карла Ходкевича. [16]   Ян Кароль Ходкевич (1560–1621) – польський військовий і політичний діяч литовсько-руського походження, Великий гетьман литовський. Його польний гетьман поважав найбільше, адже Ходкевич воював під його началом під час розгрому Северина Наливайка. Тоді Карл сподобався йому своєю рішучістю – якістю не останньою для полководця. Три місяці тому двотисячна армія під його командуванням взяла Пернов, потім повернула до Риги, де його кавалерія розбила передові війська шведів під командуванням графа Мансфельда. Це забезпечило Речі Посполитій домінування в цьому регіоні.

Замикав застілля велзький староста Олександр Корвін-Гонсевський. [17]  Олександр Корвін-Гонсевський (? – 1639) – польський воєначальник і дипломат. Наймолодший серед присутніх, він, тим не менше, встиг повоювати в армії Гришки Отреп’єва і спізнатися з теперішнім самозванцем.

– Панове! Хочу повідомити вам, що я остаточно вирішив піти війною на Московію, – урочисто почав король Сигізмунд ІІІ.

Урочистість рішення короля присутні ніяк не оцінили. Для них ці слова не стали новиною, тим більше, що війна з Москвою тривала вже добрих три роки, і сьогодні мова йшла лише про участь у ній самого Сигізмунда.

А його величність продовжував:

– Ми вирішили не упускати цієї можливості для примноження нашої слави і розповсюдження володінь Речі Посполитої. Крім того, я отримав послання від пана Сапіги (король мав на увазі кузена великого канцлера, який у даний момент зі своїм військом прямував до Тушина, де отаборився другий самозванець). Пан ротмістр повідомляє нас, що, за його даними, частина бояр невдоволена правлінням царя і не проти того, щоб ними правив наш син Владислав. До того ж цар запросив у Московію шведський корпус. Шведи вже встигли витіснити наші війська. Кернозицький і Зборовський змушені відійти назад. Таким чином, нависла безпосередня загроза над нашими військами, що оточили монастир у Посаді. Зараз, коли московський край охопила смута, настав той благословенний час, щоб втрутитися у московські справи. Військо царя практично відсутнє, інакше не набрав би Скопін [18]  Михайло Васильович Скопін-Шуйський (1586–1610) – московський державний і військовий діяч часів Смути, племінник царя Василя Шуйського. різного наброду з німців та шведів. Коло самозванця ще крутяться деякі бояри, але, гадаю, це ненадовго. Московитам потрібно показати силу, і я буду тією силою.