Дмитро Воронський - Козак Байда, або Хортицька Січ

– Таких татари ніколи не вбивають. Це для них – найдорожча здобич, – мовив Матяш. – Твоя дівчина жива, княже. Її ще можна врятувати…

Дмитро відчув, як у душі зажевріла надія, і водночас піднялася хвиля такої люті, якої він ще ніколи не відчував. Піднявши над головою молот, мов пір’їну, Дмитро гепнув ним об велику кам’яну брилу, що стояла обіч хати. Камінь тріскуче розколовся на кавалки.

– Смерть бусурманам!! Хутко за ними! Швидше! – Дмитро кинув молот у кущі, він полетів, як гарматне ядро.

– Пане, уже стемніло… Нам треба повертатися до замку… – Грицько не договорив, зустрівшись поглядом із князем. Він опустив очі донизу і втягнув голову в плечі, як черепаха.

Роксана здригнулася від холодної води, що хлюпнула їй на обличчя. Поволі розплющуючи очі, дівчина зойкнула: перед нею шкірилась іклами вовча голова, замість очей – чорні провалля… У відповідь почулося хихотіння.

– Не бійся, гяурочко… Він тебе не вкусить, – промовив Мерген, нахилившись до Роксани, і поклав долоню на вовчу голову, що прикрашала його ліве плече. – Я задушив його голими руками, а серце звіра з’їв, щоб перейняти його силу.

Дівчина, заплющивши очі, відсахнулася від страшного обличчя Мергена, наче побачила диявола. «Краще б мене роздерли вовки… Господи, я дісталася татарам…» – з жахом подумала полонянка.

Роксана спробувала поворушити руками, але не змогла цього зробити – руки затерпли, зв’язані за спиною пасмом сирої шкіри. Дівчина почула, як до Мергена підійшов якийсь татарин, вони заговорили і кудись пішли. Роксана роздивилася: неподалік сиділи зв’язані бранці – переважно молодь. То були односельці, але було й чимало невідомих їй людей. Дівчата плакали, проклинаючи бусурманів і свою лиху долю, юнаки стиха перешіптувалися, час від часу марно намагаючись вивільнити руки зі шкіряних пут.

«Краще би мене вбили…» – стиха прошепотіла дівчина. Раптом завмерла, згадавши про батьків подарунок – маленький ніж, схований у поясі. Роксана враз пригадала жахливу смерть батьків. З очей ринули рясні сльози.

Мерген та якийсь сивий татарин голосно сперечалися, стоячи на краю болотяного озерця, через яке йшла старезна переправа з гнилих кругляків. Татари, що охороняли бранців, присунулися ближче до ватажків.

Дівчина, щосили вигнувшись, намацала ніж з правого боку, якось примудрилася перерізати сирицю. А далі лисичкою прошмигнула за дерево – ніхто з татар навіть не помітив, що вона звільнилася, уже добряче стемніло. Роксана підповзла до бранців і звільнила крайнього юнака.

«Спасибі… Біжи у ліс, сховайся там, а я звільню решту», – прошепотів хлопець і взяв у дівчини ножа.

Роксана побігла до лісу, в її душі зажевріла надія. «Господи, я вільна, мене відшукає коханий… Може, князь уже їде за мною зі своїм військом…»

Зчинився ґвалт, люди кричали, татари заметушилися. Чоловіки, звільнившись, зненацька напали на ординців, прагнучи помститися їм. Але сили були нерівні. Мерген кинувся в бій і одразу помітив, що його найкоштовніша здобич зникла. Відбивши напад юнака, що кинувся на нього з шаблею, людолов хижаком кинувся у чорні хащі…

Роксана мчала щодуху, але відбігти далеко не змогла, бо майже нічого не бачила в темряві і весь час чіплялася за коріння дерев та гілля… Мерген біг, мов рись на полюванні, його хижі очі здалеку побачили бідолашну дівчину. Біля розлогого дуба татарин налетів на неї, як шуліка на куріпку. Дівчина з жахом закричала. Людолов, хтиво розреготавшись, розвернув бранку до себе і притиснув до дуба.

– Я не буду твоєю! – вигукнула Роксана.

Зібравши всі сили, вона спробувала вдарити ворога в обличчя, але татарин з блискавичною швидкістю перехопив її правицю в повітрі і заламав її. Тоді дівчина плюнула в ненависну пику і влучила прямо в око людолова. Одночасно з цим лівою рукою Роксана вихопила із-за пояса ординця ніж і замахнулася зброєю, цілячи у враже серце. Мерген зробив півкроку назад, над грудьми перехопив дівочу руку і спрямував її до шиї Роксани. У цю мить тріснула суха гілка, ліва нога татарина провалилася в земляну нору; гостре лезо розрізало ніжну шкіру, глибоко увійшовши, мов у масло, в горло дівчини, червоним струмком полилася кров. Роксана, здригнувшись всім тілом, мертвою впала на землю.

Людолов заревів, як дикий звір, і з силою висмикнув ніж з дівочої плоті.

– Шайтан! Стільки золота пропало… – Мерген був дуже злий – він не хотів вбивати полонянку, а тільки налякати її…