Дмитро Воронський - Козак Байда, або Хортицька Січ

Андрій з шумом видихнув повітря.

– Так, три роки тому мого найкращого друга, побратима Михайла, вбили яничари, що засіли в очаківській фортеці. Вони захопили його пораненим і живцем вийняли серце… Ми спробували тоді захопити фортецю, але змушені були відступити, бо до турків підходило велике підкріплення. Відтоді я заприсягся помститися клятим яничарам…

– Твоя помста – це й моя помста також, – промовив Дмитро і простягнув Скалозубу долоню. Козак міцно стис її у своїй руці.

– Я чув, ти також мстишся бусурманам за свою загиблу дівчину, – додав по хвилі Андрій. – Я буду пліч-о-пліч з тобою мститись за неї.

– Воюватимемо разом, друже, – підсумував Вишневецький.

– Ну от, тепер у тебе зачіска, як у справжнього козака, – перевів розмову Скалозуб.

Князь провів долонею по голові: потилиця і скроні були поголені, у центрі маківки була залишена чуприна.

– Дякую тобі, козаче. Завтра побачимось на бенкеті у яничарів!

Вранішнє сонце освітлювало темну фортецю і криві ряди неглибоких ровів, що прокопали козаки навколо ворожого укріплення. Неповоротка, криво збита башта поволі викочувалася з-поміж двох високих садиб, де ще недавно мешкали турецькі купці. Коли рухлива башта підповзла до лінії окопів, її побачили вартові яничари і зчинили страшенний лемент. Залунали гучні постріли, згодом повітря задрижало від вибухів гармат. Два ядра гепнули біля башти, а одне влучило в самісінький верх. Козаки покинули башту, сипонули в окопи і почали стріляти у відповідь. Яничари, значно посиливши захист західної стіни, послабили сторожу біля брами.

– Ну, з Богом! – вимовив Бернард і перехрестився.

У стіни над брамою негайно вдарили десятки куль. Кілька яничарів одразу впали мертвими, один полетів у рів, розмахуючи руками. Вишневецький напружився і жбурнув спис, гостре вістря глибоко увійшло в деревину брами. Поряд із першим списом одразу встромилися ще чотири. Козаки продовжували стріляти безперервно, відкладені рушниці в окопах одразу заряджали інші воїни. Дмитро ще двічі кинув списа.

– Андрію, вже досить. Приготуйся! – крикнув Вишневецький другові.

– Не стріляти! – щосили загорлав Претвич.

Козаки відразу припинили стрільбу. Дмитро і Скалозуб розбіглися і в карколомному стрибку, перелетівши через рів, учепилися руками в устромлені списи. Кілька яничарів визирнули над стінами, але їх зустрів шалений залп козацьких самопалів. Вишневецький з Андрієм полізли вгору до залізних ланцюгів, на яких трималася підойма. Тепер уже козаки стріляли не так щільно, боячись влучити у своїх. Проте і цього вогню було досить, щоб яничари не висовували носів. Піднявшись до ланцюгів, друзі хутко вклали натруски, набиті якісним турецьким порохом, між залізними ланками і полізли далі на стіну.

Воїни Претвича перестали стріляти. Один з яничарів висунувся краєм стіни і побачив князя, що виліз на широкий парапет. Очі потурнака загорілися лютим вогнем. Щось хрипко прокричавши, він висунув руку з ятаганом, але Вишневецький його випередив. Вістря княжої шаблі пронизало шию ворога. Яничар, захлинаючись кров’ю, впав на заряджену гармату. Дмитро, вчепившись у кам’яну виїмку, різко підтягнувся догори і стрибнув по той бік стіни. Гримнув гарматний постріл, на княжича одразу накинувся новий ворог. Поспішаючи, осман необачно близько підійшов до українця. Не зводячись на ноги, Вишневецький зробив швидкий випад шаблею. Почувся хрускіт зламаних кісток, коліна турка підкосилися, і він звалився на землю. Дмитро повернувся праворуч, Скалозуб саме взявся руками за стіну, аж тут напроти нього вискочив довговусий яничар і замірився клинком відрубати долоні козакові. Вишневецький блискавично витягнув з-під пояса ніж і жбурнув його в яничара. Гостре лезо глибоко увійшло в бік ворога, турок упав, з рота його пішла кров… Андрій одразу видерся нагору й опустився за виступ стіни. Тієї ж миті козаки стрелили з усіх стволів. Гарячі свинцеві кулі, влучивши в натруски, викликали одночасний вибух, і ланцюги розірвало вибуховою хвилею. Вишневецького, Скалозуба та кількох турків, що були на стіні, скинуло в двір перед брамою.

Дмитро через силу підвівся, намацавши перед собою шаблю. У вухах шуміло так, наче він всунув голову у дзвін.

– Сто чортів! – вигукнув Вишневецький, коли побачив дерев’яну перепону. Підйомні ворота не впали, незважаючи на відсутність ланцюгів. Розмірковувати, чого так сталося, не було часу. На князя стрибками пер здоровезний яничар, розмахуючи ятаганом, мов косою. Відбивши розмашистий удар ворога, Дмитро ступив крок убік і вдарив зліва направо. Турок упав на землю із розпанаханою грудиною. Князь обернувся назад: Скалозуб бився з трьома яничарами водночас, його плече було в крові… Один з них зайшов за спину козака і вже замірився кинджалом… Мить – і Вишневецький одним стрибком дістався хитрого ворога і відрубав яничару руку по лікоть. Андрій, опустившись на одне коліно, хвилястим ударом розсік тулуби ще двох турків.