Дмитро Воронський - Козак Байда, або Хортицька Січ

– Батьку Претвичу, нам краще зібрати трофеї та покинути Очаків без штурму фортеці, – розсудливо мовив Біловус. – Навіть якщо ми й візьмемо цей замок, це вартуватиме життя багатьох людей.

Вишневецький здивовано подивився на козацького отамана і вже хотів щось відказати, як тут першим узяв слово Скалозуб.

– Ми не можемо просто так відступити! В неволі скніють наші братчики! Три роки тому козаки також відступили перед очаківською фортецею. А зараз ми повинні зруйнувати її!

Андрій зупинився, щоб перевести подих, і розмову знову почав Яким.

– Я розумію тебе, Скалозубе. Ти хоробрий козак, ти хочеш помститися за побратима. Навіть якщо ми і здолаємо цю твердиню, може полягти більше половини нашого війська. Крім того, один турецький корабель уже вийшов у море, він швидко рознесе вісті про те, що Очаків захоплено, і сюди невдовзі прийде ціла орда бусурманів.

– Я про це також думав, – мовив Претвич. – Ми можемо залишатися в Очакові не більш, аніж на добу. Згодом нам треба буде вирушати. З обозом та звільненими людьми ми рухатимемося повільно, а треба буде відійти якнайдалі, перш ніж сюди нагряне вража армія.

Після цих слів Скалозуб нахилив чоло і стиснув кулаки.

– Але в нас ще є купа часу, – втрутився Дмитро. Андрій з надією підняв голову і глянув на князя. – Візьмемо фортецю завтра.

– Що ти пропонуєш? – спитав староста.

– Туркам не вдалося повністю підняти ланцюгову браму – вона відступає від стін. Отож треба закласти біля ланцюгів порохові заряди. Ланцюги підірвуться, і брама сама впаде перед нами, відкривши прохід.

– Але ж треба ще пройти рів! Та й простір перед фортецею прострілюють яничарські рушниці, – мовив Матяш.

– Я це вже обміркував, – Вишневецький розправив плечі. – Треба зібрати всіх козаків із рушницями та пістолями перед брамою, вони повинні постійним вогнем не давати яничарам стріляти. Тоді у ворота треба вгородити десять-п’ятнадцять списів. Я стрибну на списи і встановлю порохові заряди. А після вибуху ворота самі опустяться.

– Це дуже небезпечно, князю, – стурбувався Матяш. – Це – вірна смерть!

– Після встановлення зарядів я видерусь на мур, вибухом мене не зачепить. Головне – щоб козаки на той час перестали стріляти по верхівці стіни.

– Я бачу, князю, ти зовсім не цінуєш своє життя, подароване Господом, – повільно сказав Претвич.

– Я заприсягся боротися з бусурманами до смерті! Отож вручаю своє життя Богу, – палко заперечив Дмитро.

– Самотужки ти не встигнеш поставити два заряди і видертися нагору, – заговорив Скалозуб. – Треба, щоб тобі ще хтось допоміг. Я піду на це діло разом із тобою.

– Ризикована справа козацька, – докинув Яким. – Але може вигоріти. Треба тільки відволікти увагу турків від воріт. Треба збити з колод невеличку башту і притягнути її на протилежний від воріт бік фортеці, щоб турки думали, що головна атака буде з того боку. Коли яничари зосередять сили навпроти башти, саме тоді ми й почнемо головний штурм.

– Ну, добре, хай буде так, – погодився Претвич. – Однак якщо ланцюги не вдасться підірвати з першої спроби, ми не будемо продовжувати штурм замку.

Після ради козаки почали збивати дерев’яні колоди в низеньку башту на великих колесах. Матеріалу знайшлося вдосталь на захопленому базарі. Вишневецький надибав біля колодязя Скалозуба, що саме голив свою голову гострим кинджалом, залишаючи тільки пасмо чималого чуба.

– Ти, Андрію, також не боїшся смерті?

– Справжній козак нічого не боїться, Дмитре, – посміхнувся Скалозуб. – Де ти так, князю, волосся припік? У такому вигляді тебе навіть циганська дівка не схоче. Давай я тобі зроблю козацьку зачіску!

Вишневецький провів долонею по голові, з лівого боку тягнулася обпечена смужка шкіри в два пальці, що боліла від дотику…

– От паскудство! – сплюнув Дмитро. – Це я дістав на галері. Нова чуприна мені справді потрібна.

– То сідай на камінь, я вже закінчив.

Андрій витер кинджал, змочив княжу голову водою і почав зрізати волосся.

– Слухай, Андрію, а чого більшість козаків носять однакові – чуби та чуприни? – спитав Вишневецький.

– Охо-хо! – усміхнувся Скалозуб. – Ми віримо, що після смерті козак потрапляє до пекла, а звідти його Бог дістає, ухопивши за чуба. Оселедець також слугує для того, щоб відганяти нечисту силу, що сидить на лівому плечі. Для цього його закручують на ліве вухо.

– Цікаво, я про таке й не чув… – мовив князь. – Я хотів ще спитати про те, що казав Біловус. Твого побратима вбили бусурмани?