Дмитро Воронський - Козак Байда, або Хортицька Січ

– Олексо, вставай! – вигукнув князь і, підійшовши до молодого воїна, перевернув його лицем догори. Олекса вже не дихав, його скроня була залита кров’ю, саме туди влучила яничарська куля.

Очільник яничарського гарнізону віддав наказ, і ланцюгову браму почали піднімати просто з людьми, що були там. Турки жалібно заволали, благаючи яничарів почекати, поки вони зайдуть у фортецю. Ворота заклинило через велику вагу. Почувся новий наказ, яничари повернули рушниці на браму і почали стріляти в людей, що були на ній, лунали розпачливі крики. Поранені та вбиті люди, турецькі жінки та діти падали з брами в рів, наштрикуючись на гострі кілки. У холодних яничарських очах не було ні дрібки жалю до людей. Така нелюдська жорстокість вразила навіть бувалих козаків.

– Прощавай, друже, хай Бог помилує тебе! – мовив князь, закривши очі Олексі. Закусивши губу, Дмитро піймав за упряж коня без вершника і вскочив у сідло.

Очистивши браму від людей, яничари підняли її разом з мертвим османом, тіло якого розчавило об кам’яний кут. Гримнули нові постріли гармат, стіна, під якою ховався Вишневецький, осіла і розвалилася, вбивши ще кілька козаків.

– Відступаємо! – крикнув Дмитро. – Фортецю захопимо згодом!

Козацький загін відступив так, щоб його не могли дістати яничарські кулі.

– Братця! – гукнув якийсь воїн у заюшеній кров’ю одежі. – Допоможіть нам розправитися з турками в порту…

Князь залишив половину загону стерегти фортечну браму, а з другою половиною попрямував до порту. Османи продовжували тут затято битися. Один великий корабель устиг відплисти і на всіх вітрилах нісся у відкрите море. На двох галерах, що стояли в порту, спалахнуло повстання невільників-веслярів. Над великим кораблем-каторгою здіймався густий дим…

Козаки вступили в бій і почали відтісняти турків у море. Вишневецький прямо з берега на коні в’їхав на задимлену галеру. На нього одразу накинувся бородатий турок з важкою сокирою, очі його були налиті кров’ю. Відбивши удар, Дмитро зробив контрвипад, і відтята голова бороданя полетіла в море…

– Допоможіть звільнити решту! – закричав якийсь бранець, одягнений у жалюгідне лахміття. Чоловік саме відмахувався залізним цепом від яничара з ятаганом. Князь підскочив до невільника і підняв коня дибки. Тварина копитами збила ворога в море. Дмитро зіскочив на палубу.

– Швидше, чоловіче! Треба звільнити людей, поки вони не задихнулись від диму! – Чоловік у лахмітті відкинув дерев’яний лаз, що вів усередину галери, і поліз униз. Князь за ним. У корабельному трюмі кипів бій. Кілька бранців звільнилися і люто билися з турками. Біля кормової частини розгорялося полум’я. Багато невільників були прикуті залізними ланцюгами до корпусу галери й не могли звільнитися самотужки. Над ними нависла загроза згоріти живцем…

Вишневецький налетів на турків, мов яструб на качок. Незабаром два османи вже лежали зарубані його шаблею, решту почали добивати звільнені бранці. «Треба знайти ключі!» – майнула думка в княжій голові. Він швидко оглянув мертвих турків, але у них не було ключа, яким відмикалися кайдани. Дмитро помітив великий залізний молот, що лежав біля бочки з водою. Схопивши молот, князь почав трощити залізні гаки, через які проходили ланцюги, звільняючи бідолашних веслярів, чиї спини від щоденного биття батогами були вкриті жахливими шрамами. На деяких спинах шкіра звисала шматками.

Диму в трюмі ставало все більше, полум’я продовжувало розгорятися. Вишневецький, орудуючи молотом, звільнив усіх бранців і піднявся нагору останнім, трохи присмаливши волосся. Коли Дмитро зістрибнув на берег, третина галери вже палала червоним вогнем. Радості колишніх невільників не було меж… Уже прощаючись із життям, вони раптом отримали волю і славили молодого князя як героя…

Опір турків у порту був повністю розбитий, все місто, крім старої фортеці, захопили козаки. Воїни Претвича втратили двадцять чоловік загиблими. Було звільнено близько чотирьох сотень бранців. Проте ще кілька сотень невільників залишалися в цитаделі. Півсотні звільнених чоловіків вирішили поповнити козацькі лави. Загиблі герої були поховані урочисто, з рушничними пострілами. Бернард, розставивши навколо фортеці надійну сторожу, викликав ватажків та досвідчених воїнів на військову раду.

– Ми сьогодні отримали славну перемогу, – урочисто промовив барський староста. – Але якщо не захопимо фортецю, перемога буде неповна. Кляті турки добре укріпили цитадель, і взяти її буде тяжко. Які думки у шановного товариства з цього приводу?