Дмитро Воронський - Козак Байда, або Хортицька Січ

– Дашкевич саме занедужав і вже перестав водити походи. От частина козаків і розбіглася. А коли гетьман помер, військо відтоді розділилось на окремі ватаги. Тож вони і донині ведуть здобичництво за Дніпровими порогами…

– Але ж як саме Остафій Дашкевич здобув Очаків? – Претвич повернув розмову в колишнє русло. – Нас цікавлять подробиці.

– Авжеж, – отаман підкрутив свого вуса. – Усьому війську вдалося підійти до Очакова непомітно для ворогів. Ми з ходу атакували міські мури за годину до світанку. Турки нас не чекали і тому не змогли дати відсіч. Проте яничарів, що сиділи у старій фортеці, заскочити зненацька не вдалося. В очаківській фортеці, окрім яничарів, було ще півтисячі невільників – турки їх планували послати в Царгород і чекали кораблі-каторги. Наш отаман вирішив звільнити бранців за будь-яку ціну. Ми тоді наготували багато довгих драбин. Дашкевич розмістив навколо замку всіх козаків, що мали самопали, і наказав лупити по турках без упину. Під захистом куль ми по драбинах вдерлися на мури й захопили фортецю.

– Дякую за цікаву розповідь, Якиме, – мовив князь. – Що думає товариство? Може, нам вдасться захопити очаківський замок так, як це зробив Дашкевич?

– Три роки тому ми також гадали, що фортецю можна захопити наскоком, – усміхнувся Петро. – Але турки відтоді зробили певні висновки.

– Атож. Турки після походу Дашкевича укріпили фортецю: наростили мури, прокопали навколо стін рів, поставили великі гармати, – вів далі Бернард. – Ось тому під час першого походу нам довелося спасувати.

– Ну гаразд, придумаємо щось на місці, як узяти оту очаківську цитадель, – вирік Вишневецький.

Після цього почалися спогади про минулі битви з татарами. Увесь вечір Дмитро уважно слухав розповіді досвідчених воїнів. Але його переслідували думки про велике козацьке військо, яке існувало в недалекому минулому.

«Ех, якби мені мати таке військо… – думав про себе Вишневецький. – Татар можна було б тоді у ріг зігнути. Як відновити колишнє військо Остафія Дашкевича? Як об’єднати розрізнені козацькі ватаги?»

З цими думками князь заснув неспокійним сном.

Великі зелено-сині хвилі з гуркотом накочувалися на кам’янистий берег, серед якого блищали плями жовтого піску. Білосніжні чайки пронизливо верещали, шугаючи над морськими хвилями в пошуках поживи. Хоч Вишневецький уперше бачив Чорне море, його погляд був прикутий до Очакова. Невеличке містечко мало форму неправильного трикутника і велетенським зубом випиналося у відкрите море. З боку суші Очаків був оточений суцільним кам’яним муром. У центрі була розташована велика дерев’яна брама, з двох боків захищена невеликими круглими баштами. Брама була зачинена, на її стулках блищали залізні пасмуги. На узбережжі височіла похмура фортеця з темного каміння. На міських стінах походжала озброєна сторожа, турки були одягнені в розцяцькований одяг, на головах – високі тюрбани. Серед них виділявся білошкірий воїн у велетенській шапці, ззаду якої теліпався на вітру довгий шмат блискучої матерії.

– Оно яничарська свиня, – крізь зуби промовив Андрій, звертаючись до Дмитра.

Князь відчув у голосі Скалозуба хвилювання та лють і відігнув гілку куща, щоб краще бачити яничара.

– Князю, мабуть, нам слід повернутися до табору, – стурбовано прошепотів Матяш. – Ми надто близько підійшли до турків – нас можуть помітити…

– Ну гаразд, ідемо, я вже побачив усе, що хотів…

Троє чоловіків, обережно скрадаючись, спустилися в глибокий яр, де були заховані коні, й через годину повернулися в табір, схований всередині байраку.

– Вас усюди шукають! – здалеку почувся голос Браги. – Претвич зібрав військову раду, ідіть швидше!

Князь із супутниками прудко наблизились до широкого кола, де вже сидів Бернард, отаман Біловус і найбільш досвідчені воїни. Рада зібралася, щоб вирішити, як краще взяти Очаків.

Дмитро одразу розповів про результати їхньої розвідки навколо міста.

– Дякую, князю, за важливу інформацію, – роздумливо мовив Претвич. – Мої гірші сподівання підтвердилися. Бусурмани знають, що поряд перебувають козаки, і тому укріпили очаківську браму та добре пильнують стіни. Що порадить товариство, як нам ліпше воювати?

– А давайте-но спробуємо виманити турків з міста тим же чином, як ото татар у долину, – запропонував Вишневецький. – Скажімо, невеликий загін козаків скаче до Очакова, роздражнить яничарів, вони відчинять ворота, поженуться за козаками, і тоді ми атакуємо усіма силами й на турецьких плечах ускочимо в місто.