Анастасія Байдаченко - Дама з покритою головою. Femme couverte

Свита герцога на іншому березі марно місила багнюку. Якісь відчайдушні сміливці кинулися просто у воду, але берег був надто крутий, вони випали з сідельників і безсило борсались у крижаній воді.

Челядь Пантьєврів кинулася до герцога з мотузками, сподіваючись зв’язати його. Але четверо дворян та граф д’Етан, вихопивши мечі, оточили герцога, не підпускаючи пантьєврівських прихвоснів.

– Взяти їх! Взяти! – заверещав старший Пантьєвр, скаженіючи від того, що залишки почту герцога насмілились чинити спротив.

Цей гарячковий і нерівний бій Рішар д’Етан геть не пам’ятав: його зрадливо оглушили ударом по голові ззаду. Він безпорадно впав під ноги вже пораненим товаришам. Герцог відбивався відчайдушно, тричі його намагалися скрутити, завалити на землю та зв’язати, і тричі він скидав з себе нападників, як величезний кабан розкидає мисливських довгоногих псів. Брати Пантьєври і справді спостерігали за ним, як за травлею звіра на полюванні. Та добити його, встромивши рогатину під серце, не могли, матінка, стара графиня де Пантьєвр, наказала притягнути герцога живим.

Коли герцога нарешті спромоглися зв’язати (аж троє навалились йому на спину всією вагою), почет вже не являв собою жодної загрози. Граф де Пантьєвр звелів лише забрати брата герцога й одного дворянина зі свити, рани якого видавались несерйозними. З решти зірвали коштовності, відібрали зброю, познімали коштовні оксамитові плащі та покинули.

На тлі яскраво-синього неба зухвало розвивались пантьєврівські прапори над Шантосо. Але, попри всі сподівання герцога, до замку його не повезли. Лише на деякий час його під надійною охороною залишили під стінами Шантосо – Олів’є мав порадитись про щось зі своєю невгамовною матінкою. Коли Пантьєвр повернувся, вже сутеніло. У герцога затекли руки й ноги, страшенно хотілося пити. Але сердешному навіть не дозволили злізти з коня. Він краєм вуха почув, що стара графиня звеліла везти його до замку Палюо в Пуату, тепер рука його дівера дофіна 24 24 Шарль, син короля Шарля VI та Ізабо Баварської, майбутній король Шарль VII. в цьому нападі була незаперечна. Усю ніч сердешний провів у сідельнику, із жахом помічаючи, що його молодший брат, зв’язаний та перекинутий поперек коня обличчям униз, досі не отямився.

Ті декілька днів і ночей дороги видалися герцогу Бретонському найбільшим пеклом у його житті. Навіть у ті короткі зупинки, які Пантьєвр робив на ніч, герцогу не дозволяли спішитись, не давали їжі чи достатньо води. Коли він просив пити, хтось із пантьєврівського супроводу виливав йому в обличчя з піввідра води, якою поїли коней. А залишений на морозі верхи, герцог навіть не мав змоги бодай трохи поспати.

– Коли ж вашій милості, – кривив губи Олів’є де Пантьєвр, – ще спаде на думку якась потреба, то нехай робить це на коні, нам на розвагу.

І герцог чи не із заздрістю поглянув на непритомного Рішара. Хоча б він позбавлений цього приниження!

У Палюо герцога закинули у кам’яний мішок, де від вогкості не можна було вільно дихати, а від нахабності зголоднілих пацюків – спати. Дякувати Богу, йому вдалося повернути до тями Рішара. А потім вони із графом д’Етаном поспали по черзі, щільно притиснувшись один до одного, аби зігрітись.

За кілька днів, чи так здалося в’язням, їх витягнули на світ Божий. Від голоду у голові паморочилося, від перебування у суцільній темряві очі нічого не бачили. Потім ще кілька днів жахливих пекельних перегонів і сну верхи на холоді й постійних знущань від Олів’є де Пантьєвра, який із вигадливістю інквізиторського ката описував тортури, які чекають на герцога та його брата.

У похмурий й розпуклий грязюкою день наприкінці лютого розбитий і знесилений герцог Бретонський знову побачив перед собою стіни Шантосо і ненависні прапори Пантьєврів, що переможно й зухвало звилися над неприступним замком. Герцога стягнули з сідельника й потягли сходами нагору, у парадну залу замку. Стихла весела музика, розряджені у оксамит та брокати сеньйори й дами розступилися перед брудними, як біси, чоловіками, яких під руки тягли челядники у камзолах із гербами графів де Пантьєвр.

На почесному місці під гаптованим золотом і шовком балдахіном сиділа стара кульгава Маргарита де Кліссон. Герцога трьома ударами в спину змусили опуститись перед нею на коліна. Розряджений натовп васалів Пантьєврів охнув задоволено і здивовано водночас. Герцог підняв голову і замружив очі – світло свічок і смолоскипів, якими освітлювали залу, видалося нестерпним його змученим очам. Якийсь дворянин засміявся – у неголеному й брудному чоловікові мало хто пізнавав пихатого герцога Бретані.