Анастасія Байдаченко - Дама з покритою головою. Femme couverte

І навіть коли Філіпп згадував ці ганебні для кожного француза речі, тривожна радість, п’янка й легка, не полишала його. Вільний, нарешті вільний! Він острожив коня, поспішаючи назустріч своїй долі.

Філіпп де Прюнель в’їхав у Ренн, почуваючись щонайменше завойовником у переможеному місті. Його дивом пізнавали, вклонялись вітаючи, молоді, пишно вбрані дами герцогині червоніли й ховали ніжні обличчя за розкішними віялами. Філіпп відповідав пихато, майже недбало, обпікаючи різким поглядом зелених очей тендітні личка юних фрейлін, ще більше приголомшуючи їх, бо ж за ці сім днів пізнав те, чого був позбавлений майже п’ять років, про що марив безсонними спекотними ночами, у чому не губився сам і без вагань губив інших. Із часу звільнення він відчував надлишок всього: сили, бажання, голоду й спраги, але упивався цим. Тут, при дворі герцога Бретонського, Філіпп відразу здобув ореол героя. Він був при Азенкурі, нічим не зганьбив себе, послідував за своїм паном у полон та пробув у англійській в’язниці майже п’ять років. Дами проводжали його збентеженими поглядами, молоді шевальє зверталися до Філіппа із великою повагою, так, наче йому було років п’ятдесят.

Під чорно-білим балдахіном із гербом Бретані сидів кремезний герцог Жан, міцним плечам тісно в пурпуені 21 21 Короткий жакет із широкими плечима та баскою. , поруч бліда замислена герцогиня. Колір шкіри, потемніння на підборідді та щоках, синці під очима видають її вагітність швидше, ніж просторе широке плаття з хутром куниці. Шляхетні дами на її терміні вже давно мають замкнутися в пологовому покої із дамами та пупорізками, а вона й досі при дворі, аби лише не випустити з рук ані крихти влади над герцогом. Герцогині непереливки, в неї сильно набрякають ноги, навіть довелося замовити нове широке взуття, дитина дуже вертка, весь час б’ється, сидіти нерухомо годинами на прийманнях все важче й важче. Та впертості в її світлості у надлишку.

Філіпп квапливо стягнув барі й опустився на одне коліно. – Підводьтесь, месьє де Прюнель, – ласкаво наказав герцог.

Улещений тим, що герцог пам’ятає його ім’я, Філіпп посміхнувся.

– Сподіваюсь, ви привезли добрі новини? – продовжував Жан, швидко озирнувшись до напруженої герцогині.

– О, так, монсеньйоре. Король Англійський обіцяв звільнити вашого брата, графа де Рішмона на Трійцю. Я привіз листа від його світлості.

Із низьким, чи не запопадливим уклоном Філіпп передав перев’язаний червоною стрічкою пергамент. Герцог швидко зламав круглу печатку. Читаючи, він час від часу підводив стривожений погляд на Прюнеля. Потім знаком відпустив придворних, залишивши лише братів: Рішара д’Етана та Жиля де Шантосе. Герцогиня навіть не поворухнулась, іти геть вона не збиралась.

– Месьє де Прюнель, мій брат не пише про це… Але ж ви повинні знати. Що король Англії вимагає за звільнення графа де Рішмона? – спитав герцог, не зводячи очей із юнака.

– Всебічної підтримки, монсеньйоре. Король Генрі звільнить графа де Рішмона, коли той присягне йому на вірність і…

Голос Філіппа зробився глухим, й уся його радість розбилась об землю, наче їй раптово підрізали крила. Жиль де Шантосе, ревний прихильник союзу з Англією та Бургундією, задоволено посміхався. Блідий, замислений Рішар д’Етан озирнувся до герцога:

– То з ким же ми тепер, мій брате? З дофіном чи англійцями?

Герцог знову стривожено глянув на герцогиню Жанну. Її обличчя стало сірим, наче з каменю. Невже знову? Знову це кляте балансування на краю прірви? Між братами, кузенами, дядьками й племінниками, де усі одне одному родичі як не по крові, так за шлюбними угодами.

– Бачить Бог і Пресвята Діва, я хотів лише нейтралітету, миру в своїх володіннях… Як стану на бік дофіна – англійці не відпустять Артюра, коли ж підтримати короля Генрі – дофін знову натравить на нас Пантьєврів…

Пантьєври! Герцогиня важко видихнула. Як же вони їй осточортіли! Одвічні заколотники із примарним правом на Бретонське герцогство, але чіпкі й плодючі, як бур’яни. Чотирьох синів породила кульгава дияволиця Марго де Пантьєвр: усі міцні, бунтівні та злопам’ятні. Дурноголові й невиховані, жодної поваги до королівської крові.

– Варто триматися найсильнішого, мій брате, – багатозначно промовив Жиль де Шантосе, перекручуючи важкі каблучки на товстих пальцях, безперечно маючи на увазі союз із Бургундією.

– А ти що скажеш, Рішаре?

– Якщо зректися англійців, я втрачу Мант, якщо залишити дофіна – втрачу Етан. Майже рівнозначно з погляду річних доходів.