Ганна Гороженко - Воля Ізабелли

– Ваша світлосте, я чув, тут, у Ланцуті ви зіштовхнулись із неприємностями під час перебудови комплексу? – Мощинський і сам був талановитим каменярем – не лише масонської ложі, а й у прямому сенсі. Він – відомий польський архітектор. Щоправда, після того, як його обрали великим магістром – замовлень від аристократів він практично не брав. – Як ви знаєте, я особисто згодитись вам не зможу. Але у мене є чудовий хлопець – і хоч він молодий, та сподіваюсь, що вам у майбутньому допоможе. Його звати Вінченцо Бренна. Він привіз мені непогану антикварну колекцію з Риму, яку зібрав його вчитель Стефано Поцці. Щоправда, цей хлопець мусить незабаром повертатись в Італію. Я запропонував йому подивитись, як віртуозно ви перетворюєте цю нудну фортецю на такий витончений палаццо. Чи ви не проти, аби він побув тут кілька днів і подивився на ваше рукотворне диво? – Мощинський промовляв усе це з невимушеною посмішкою.

– Пане Мощинський – звісно не проти, – Ізабелла грайливо розкрила віяло.

– До речі, ваша світлосте, це ще не все. В мене для вас є дарунок, – пан Мощинський плеснув у долоні. За цим у залу увійшов смаглявий юнак з великими кароокими очима та гострим носом. В руках у нього було щось важке, накрите червоним оксамитом.

– А ось і сам Вінченцо.

Юнак якнайшвидше підійшов до грального столу, що стояв неподалік від співрозмовників, поставив свій вантаж і зняв з нього покривало. На стільниці опинилось погруддя з чорного металу. На Ізабеллу дивилась жінка. Вираз обличчя одухотворений, щось схоже в ньому було на мадонну. Але дама була геть з інших країв – давня римлянка чи грецька богиня. Легка посмішка і розважливий мудрий погляд вдалечінь. Бюст увінчувала величезна тіара у вигляді високої фортеці з баштами.

– Це галло-римська бронза першого століття нашої ери. Зображена богиня Кібела. А погруддя це нещодавно знайшли у французькій Піккардії. – Август Мощинський уважно стежив за Ізабеллою. Він ловив поглядом бодай якусь її реакцію. Княгиня довго й уважно дивилась на скульптуру. Направду вона їй не сподобалась – надто темна й холодна, металева. Та видати свої емоції Ізабелла не могла, не дозволяла ввічливість.

– Ніколи подібного не бачила, – нарешті вичавила із себе княгиня й всміхнулась, повернувшись обличчям до гостя.

– Це дуже цікавий персонаж давньоримської доби – мати всіх богів. Взагалі-то коріння її культу походить з Близького Сходу. Може, навіть з дуже давніх цивілізацій. Знаєте, моя пані, давні римляни вірили, що саме Кібела гарантує безпеку й сам факт існування їхньої держави. Уявляєте – жінка гарантує державність? – Мощинський гучно зареготав. І цього разу Ізабеллу його сміх і усміхнені вуста невідомо чому дратували. Якийсь неспокій враз охопив серце. Може, надто великий контраст був між цією сонцем осяяною залою й темною постаттю великого магістра та його холодного металевого дарунку.

– Дякую вам, пане Мощинський за ваш візит і ваш дарунок. Перепрошую, але в мене є кілька нагальних справ. Я просто зараз мушу їх зробити і ніяк не можу відкласти, – Ізабелла поквапилась піти. І хоч господиня палацу наважилась порушити неписані правила гостинності, та їй від цього стало легше.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Шпигун ( іт.).

Вічний покій даруй їм, Господи, і вічне світло хай світить їм. Покійся з миром. Амінь. ( Лат.)

Любий друже ( лат.).

Не кожному, хто стукає, відчиняються двері. ( Лат.)