Петро Лущик - Мій друг Франц Йосиф

– Гадаю, цісарю це припаде до душі, – вставив намісник.

– Не сумніваюся в цьому.

Я не став спішити задовольнити цікавість намісника з бургомістром і розповісти про причину своєї несподіваної появи тут. Демонстративно оглянувши багато оздоблену залу, я продовжив:

– Щодо мого приїзду. Гадаю, для вас не будуть несподіванкою мої слова, коли я скажу, як педантично цісар ставиться до елементів етикету.

Господарі (королівства й міста) згідливо захитали головами.

– Отож, – продовжував я. – Мені доводилося бути присутнім при ситуаціях, коли навіть маленьке відхилення від етикету щонайменше засмучувало його цісарську величність. Тому я прибув сюди, щоб допомогти вам прийняти свого правителя якнайкраще.

Видно, мої слова були зовсім не тим, що сподівалися почути намісник з бургомістром. Вони готові були до якогось розносу, а тут лише якийсь простий етикет, ну, не зовсім простий, та все ж лише етикет.

Відчувши себе впевненіше, намісник розпрямив спину (не демонстративно, але все-таки помітно) і мовив:

– Звичайно, тут ми не сильні у тонкощах етикету. Тому вдячні його цісарській величності за допомогу.

– Крім того, мені потрібно ознайомитися з деталями перебування цісаря, – продовжував я. – Коли я зможу детально ознайомитися з планом?

– Якщо пан Рутецький забажає, детально розписаний план ви отримаєте за годину, – відповів бургомістр. – Це, звичайно, буде лише груба чернетка, але за дні, які лишилися до приїзду найсвітлішого цісаря, ми її відшліфуємо.

– Часу для, як ви виразилися, відшліфування у вас немає! – заперечив я. – Якщо за цей тиждень вам і вдасться відшліфувати чотирирічну тріумфальну арку, то відшліфувати елементи етикету, які, я підозрюю, грішать купою невідповідностей, буде важко.

Мої слова одразу ж указали господарям їхнє місце. Тим не менше я вирішив не нагнітати обстановку.

– А втім, ви маєте рацію! Сьогодні вже не варто, а до завтрашнього ранку прошу підготувати мені не чорновий, а наближений до остаточного опис того, як буде відбуватися візит цісаря, – продовжував я. – Прошу бути готовим до того, що від вашого списку може нічого не залишитися. Це не страшно і нехай це вас не засмучує. Усі ми виконуємо одну роботу. Далі. Мені неприємно запитувати, але мене цікавлять заходи, яких вживає магістрат щодо забезпечення безпеки охорони цісаря.

Видно, я торкнув це питання даремно, бо намісник і бургомістр навперебій почали переконувати мене в абсолютній безпеці, з якою зустрінеться найсвітліший цісар, і єдине, що засмутить Франца Йосифа І, буде усвідомлення того, що за такий короткий час він не встигне оглянути всю красу міста.

І я зрозумів, що з безпекою у Лембергу не все гаразд.

Щоб зробити наступний запланований на сьогодні візит, мені навіть не довелося скористатися послугами свого слуги. Будинок, де останні два роки мешкав молодший брат Франца Йосифа ерцгерцог Австрійський Карл Людвіг, знаходився неподалік ратуші, і мені належало просто перейти містком через Полтву. Колишній будинок Гауснера та Віоланда, що став пристанищем для нового намісника королівства Галіції та Лодомерії, своїми вікнами виходив на площу Фердинанда з пишною тріумфальною аркою, встановленою чотири роки тому на честь перших відвідин цісарем Лемберга. Тоді мені не випало супроводжувати Франца Йосифа.

Наказавши Конраду прибути під будинок за дві години і чекати мене біля під’їзду, я сміливо підійшов до вхідних дверей, перед якими стояли два лакеї у майже генеральських уніформах. Певно, якимсь чином вони мене упізнали, тому без жодних слів один з них відчинив переді мною важкі двері. Там на мене вже чекав ще один лакей, у супроводі якого я піднявся на другий поверх, де був кабінет намісника.

При моїй появі ерцгерцог Карл Людвіг підвівся з-за столу і, не приховуючи здивування, вигукнув:

– Невже це мені не ввижається і переді мною сам Максиміліан фон Рутецкі? Що ж такого мало статися, щоб отак преобразився марнотратник життя? І що ти робиш тут, у Лембергу? Невже потягло на батьківщину предків? Чи у столиці не лишилося незайманих дівчат?

Його слова мене розсмішили, і я привітався:

– Радий вас бачити, ваша імператорська величносте!

– Ні-ні, я не поведуся на твої слова! – перебив мене ерцгерцог. – Звідки така метаморфоза? Де твій мундир? Чому я не бачу у тебе на шиї ордену імені мого вінценосного брата [4]  Мова йде про Командорський ступінь ордена Франца Йосифа. ? Ти ж ним так пишався! Що за одяг? Де ти взяв цей фрак?