Юрий Смолич - Мир хатам, війна палацам

Грушевський пирхнув:

– Не страшний! Саме в зв'язку з національним питанням більшовицька програма – найстрашніша для України! В Росії – вустами свого проводиря Леніна – більшовики домагаються для всіх націй права на самовизначення, а от на Україні керівник київських більшовиків П'ятаков – проти самовизначення української нації, проти української державності, проти української культури, проти школи, проти мови, проти…

– Чи ви правду кажете, професоре? – Шептицький урвав запальну мову Грушевського: його спохмурніле відразу обличчя на кожне слово Грушевського вияснювалось більше і більше. – Керівник київських більшовиків – проти! І ви іритуєтеся з приводу того? Таж це велика радість для нас! Молитися Богові треба за цього П'ятачкова – нехай на тому світі Бог простить йому всі інші його більшовицькі гріхи!

Грушевський спантеличено видивився на Шептицького.

– Не розумію вас, графе…

– А що тут розуміти? Таж П'ятачков ваш відвертає від більшовиків на Україні національно-свідомий елемент: кому ж приємно, коли тобою нехтують, а твої права заперечують? Хай Бог допомагає цьому милому П'ятачкову. Свята церква молитиметься за спасіння його душі!

– Я саме так і оцінюю діяльність цього, до речі – П'ятакова, а не П'ятачкова, – зрадів Грушевський. – І я вже дав вказівку, щоб у нашій пропаганді наголосити на тому, що більшовики в Росії, – там, де в цьому немає жодної потреби, бо російський народ національно вільний, – за національне визволення, а на Україні, де нація доконче потребує самовизначення, – тут вони проти!

– Бог благословляє ваш ясний розум, пане професоре!

Дзиґарі в кутку в цю секунду вдарили п'ять разів: минула година, як митрополит прибув.

Грушевський кліпнув оком на циферблат дзиґарів:

– Який жаль, що запізнився ваш поїзд, а після того ви ще забарились… Часу лишається мало, а нам ще багато говорити!..

Шептицький повів бровою:

– О, я не марнувався ці півгодини, що запізнився до вас, пане професоре! Мені так заманулося проїхатись вулицями міста. Адже за цю чвертку століття це вже втретє відвідую я нашу древню столицю, але щоразу сакраментальні обставини не дозволяють мені обсервувати досхочу і гонять мене геть… Та вам, любий друже, дещо відомо про це, і я не буду затримувати вас моїми рефлексіями…

Так, Грушевському дещо було відомо, і Шептицькому не варто було затримувати розмову.

Тисяча вісімсот дев'яносто сьомого року офіцер драгунського полку молодий граф Андрій Шептицький, який верховодив у австрійських монархічних організаціях і, зокрема, керував акціями супроти вільнодумних гуртків поміж краківського студентства, прибув з Австро-Угорщини в Росію, в гостини до свого приятеля, графа Шембека. Граф Шембек, російський підданець, мав маєток у селі Бородянці, п'ятдесят кілометрів від Києва, а його брат – граф Шембек, австрійський підданець, володів подібним маєтком під Віднем. У маєтку графа Шембека віденського драгун граф Шептицький захоплювався полюванням на вальдшнепів, кроншнепів та куріпок. Куріпки, кроншнепи та вальдшнепи дуже гарно гніздилися і в маєтку графа Шембека київського, і тому цілком зрозумілим було бажання молодого спортсмена постріляти цих принадних пташок на російській Україні. Молоді графи полювали залюбки, а у вільний від мисливства час клопотались всякими іншими справами: вірний католик граф Андрій Шептицький дуже цікавився тим, як задовольняються релігійні потреби місцевих, що проживають на Україні російській, католиків, і, натурально, заходжувався максимально сприяти задоволенню цих законних духовних потреб. Стараннями молодого, але побожного драгунського офіцера та його друга, теж побожного молодого графа Шембека київського, було значно активізовано духовне життя католицьких братств на російській, православній Україні. В селі Бородянці, наприклад, де на той час з двох тисяч мешканців числилося католиків лише двадцять, була збудована благоліпна католицька каплиця і навіть замешкав парох католицького обряду – ксьондз. Одночасно подібні каплиці збудовано ще в кількох селах Київщини, Поділля та Волині, а по більших містечках – навіть костьоли. Було також піднесене перед київським генерал-губернаторством клопотання про побудову другого – невимовної готичної краси – кафедрального костьолу в самому місті Києві на вулиці Великій Васильківській. При кафедрі була зразу заснована і католицька семінарія, – щоб готувати пастирів для католицьких душ на Україні сущих та тих, які ще малося на думці привернути до католицького обряду в подальшому. Певна річ, що в постійних клопотах з справами церкви молодим графам, Шептицькому та Шембекові, доводилось частенько навідуватись до Києва, і у вільну годину вони полюбляли далекі прогулянки по мальовничих київських околицях. Особливо полюбилися їм дикі місця поза Печерськом, де на лоні чудової природної краси розташовані були фортечні будови та порохівниці Київського військового округу, що межувала на той час з кордонами Австро-Угорщини…