Анастасія Байдаченко - Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

– Але що ж вдіяти? Що Анжуйський дім може зробити? Ви ж розумієте, ваша величносте, – торочив секретар далі, – це на руку тільки герцогу Бургундському, який прагне лише помсти за вбивство батька. – Мертві не образяться. Герцог Орлеанський уже дванадцять років як мертвий. Можна вигадати будь-яку брехню, її нема кому спростувати. Лишень забули, що герцог хрестив сина королеви, а король – сина герцога. Занадто коштовна ціна для безсмертя душі за такий гріх.

Королева лиш іронічно підняла біляву, ледь помітну брову, люди у прагненні влади нехтували ще більшими заборонами та відважувались на страшніші злочини, ніж кровозмішання та зневага до похресних зв’язків.

– Я розумію, що молодий герцог Бургундії нині дихає лише помстою, іншого від нього й не очікують. Проте хіба англійський король не заявив про свої права на корону Франції? Кому, як не йому, вигідно, щоб з’явились сумніви у законності походження спадкоємця престолу?

– Так, ваша величносте. Англієць не просто заявив. Він хоче руки принцеси Катрін та ще й цілу Нормандію у посаг. І як доповідають наші… довірені особи… при королівському дворі, скидається на те, що він це отримає найближчим часом. Особливо якщо зможе домовитись із Філіппом Бургундським. Королева Ізабо ніколи не могла діяти самостійно в політиці. Вона пристане до табору найсильнішого. Якщо Англія увійде в союз із Бургундією, можливо, і з Бретанню, королева його підтримає в обмін на спокійну старість. Зрештою і герцог Бретонський, і герцог Бургундський – її зяті. А коли принцеса Катрін стане королевою Англії та Франції і король Генрі також стане її зятем, це й забезпечить їй спокій.

– Нехай і так. Проте ці огидні теревені про незаконне походження стосуються принцеси Катрін так само, як і всіх дітей королеви. Сам герцог Бургундський одружений із сестрою дофіна, принцесою Мішель. Якщо вже ганьбити честь королеви, то хто тримав свічку? Хто може із певністю сказати, котрий із королівських дітей бастард? Яка у тій хворобливій низці дитина короля, а яка – ні? Огидна безчесна гра, бургундець удався до неї з відчаю та через бажання негайної помсти за батька. Це я можу зрозуміти. Однак герцогу не п’ятнадцять років, його поведінка та наміри ганебні для принца крові та пера Франції. Він має усвідомлювати наслідки. Передовсім – для цілого королівства.

Аж тут королева Йоланда помітила, що її пустотливі, вбрані у синьо-червоний оксамит дами, що рідко мали серйозніші розмови про щось інше, окрім вибору вбрання, танців та пліток щодо придворних романів, сидять тихо, як миші, навіть тканка не шелесне в руках, самісінька пильна уважність. Королева лише поглядом зробила знак мадам де Гокур, і та насупилась іще дужче, як стара сова, негайно підвелася з подушки і, тричі плеснувши у долоні, промовила:

– Усі до меси та сповіді!

Дами із зітханням підводилися, розправляючи спідниці, подавали одна одній шлейфи, присідали у реверансах і парами рушили до замкової каплиці. Ізабелла, як завжди, йшла останньою із мадемуазель де Буассі, яку змалечку було заручено із найстаршим сином графа де Вандома.

– Чи ви зрозуміли, дамуазель, – запитала не надто метикована де Буассі, хапаючи Ізабеллу за обидві руки, – що казав месір шамбелан про те, що королева Ізабо мала коханця? Невже… його високість дофін… бастард?

– Які дурниці, дамуазель! Не смійте такого повторювати… – ледь чутно прошелестіла Ізабелла, тримаючи легку посмішку на вустах. Вона вже два місяці жила при дворі й цілком уторопала, що й кому можна казати, а що – ні. Анна де Буассі, попри те, що вже рік була дамою її величності, кмітливістю та розсудливістю не вирізнялась.

«Отже, якщо дофін – бастард, якого королева Ізабо прижила від коханця, – міркувала Ізабелла, – то в короля більше не залишилося живих синів. А тоді… Тоді мій брат, герцог Орлеанський, законний спадкоємець престолу. У його законності сумнівів ніколи не було. А потім мій брат, граф де Вертю. А після нього – мій брат, граф Ангулемський…»

Ізабелла, попри непосидючість, добре зналася на двох науках – історії Франції та латині. Коли Валуа сто років тому потрібно було відсторонити спадкоємців англійської королеви Ізабелли, дочки залізного короля, вони вчасно згадали приписи, які нагадували, що Франція – занадто шляхетне королівство, аби ним управляла жінка. Отож коронували племінника залізного короля, а графи Валуа з гілки королівських братів самі стали королями. Зміна династії дорого коштувала Франції, бо англійський король негайно розпочав війну за престол, який вважав своїм законним спадком. І та війна почалася того самого року, як народився король Шарль, п’ятий із цим іменем, дід Ізабелли, і тривала вже вісімдесят років. Сама Ізабелла засвоїла ті уроки історії дуже добре. Вона була тоді маленькою дівчинкою, яка мала супроводжувати свою зведену сестру Маргариту й брата Жана, отож мовчки слухала оповіді вчителів. Однак старанність у вивченні латини дозволила їй швидко й самостійно читати манускрипти та хроніки з герцогської бібліотеки. Молода герцогиня Орлеанська, що мала б опікуватись вихованням дівчинки, геть не зауважувала, що саме та читає. Зрештою, нехай читає хроніки, аніж романи. Оті лицарські романи про кохання ні до чого доброго шляхетну дівчину не доведуть. Життя шляхетної дами дуже відрізняється від того, про що пишуть куртуазні твори. Обов’язків у житті набагато більше, ніж імовірності зустріти кохання. Отож хроніки – від них для розуму та пам’яті більше користі.