Юрій Винничук - Аптекар

Калькбреннер замовк, потім прибрав слоїк з мандрагорою, писк стишився, а Амалія розтулила вуха, розплющила очі і знову стала цмулити вино з байдужісіньким виглядом, мовби щойно прокинулася від легенької дрімоти, в якій увижалося їй щось приємне.

— Чи не правда — вона чудесна? — Йоган нахилився до мене й шепнув: — Якщо забажаєте, я вас навчу, як створити щось подібне й для себе. Не пошкодуєте. До речі, мандрагора — це лише засіб для творення тіла, а душу вона стягує з простору. Кожна людина є кимсь, але в кожному житті вона інша, а якою є насправді — невідомо. І хоча живе багатьма життями, але це завше одна і та ж людина. І не має значення, яким чином вона здобула нове тіло. — Він подивився уважно мені в очі. — Ви розумієте мене?

І тут я несподівано відчув зблиск якогось дивовижного осяяння, мені здалося, що на мить я відкрив для себе щось сокровенне і вічне, але воно так само миттю зникло. Я кивнув і підвівся. Пора було йти. А водночас щось було недоговорене і гнітило мене. На щастя, я отримав доволі велику плящину обіцяного бальзаму, якого вистачить мені надовго, адже додавати його до ліків достатньо бодай краплю-дві. Йоган доручив Францу провести нас назад у місто, і цілком слушно, бо самим віднайти ту фірточку в мурі було б не просто. Коли ми прощалися, я помітив, як Рута підійшла до Франца і щось йому шепнула. Які у них можуть бути справи?»

Каспер не лягав спати, доки Рута не повернулася. Він стояв на порозі і вдивлявся у ніч. У непрозорій пітьмі ночі розчиняється все: тривоги і почуття, крик і самотність, розпач і біль — вона по вінця наповнена каламуттю і прохолодою, що осідає на дно, аж допоки невидимі руки крізь марлю процідять ніч, і очищений ранок опаде білим туманом на місто. Каспер вслухався у приглушені звуки ночі — десь ще ледве чутно грала музика, пронизана скриками гульвіс, десь далеко на оболонях іржали коні, від ріки долинали вигуки з кораблів, а над головою скрадливо шуміла липа. Коник неподалік обнюхував місяць у темній калюжі. У розрідженому нічному повітрі всі запахи міста згущувалися, увиразнювалися, збагачуючись ще й запахами передмість, домінуючим серед яких був запах чогось смаленого. Та ось нарешті долинули знайомі голоси — то аптекар зі своїм учнем проводжали Руту. Каспер з тугою відчув, як втрачає її, не здобувши. Вона сміється так, як ніколи не сміялася у цій хаті, голос її теж змінився, він став дзвінкішим, грайливішим, ледь не кожне її слово обрамлене сміхом. Вона цвіте лише ТАМ, а в’яне ТУТ? Каспер вдарив п’ястуком об одвірок. Вона закохана, але закохана не в нього, а в цього жевжика, що більше схожий на панночку, аніж на панича. Скільки йому може бути? Певно, нема й двадцяти. Вуса ще навіть не засіялися. Дивні смаки бувають у жінок. Чому б їй не закохатися в аптекаря? Накульгує… Та це не надто кидається в очі. Таке може навіть жінкам і подобатися, як подобаються близни на обличчі, особливо тут, у Львові, жінки просто шаленіють, коли бачать чоловіка з гарними рубцями і пругами. І аптекар скалічів, не впавши з драбини, а таки у битві. Однак вона вибрала оце юне сотворіння з вузькими плечима й витонченими долонями. Це не вкладалося в голову. Каспер згадав, як, опинившись десь в іншому місті, не мав жодних проблем з жінками, вони самі липнули. І не конче в шинку, міг зачіпати їх і на вулиці, а вони радо відгукувалися, бачачи перед собою високого поставного чоловіка атлетичної будови. Отже, причина одна й та ж, та, що висить над ним дамоклевим мечем іще змалку, і подолати її неможливо, доки він той, ким є. А якби знаття, що, виїхавши з ним кудись далеко, де він почне жити іншим життям, вона його полюбить? Але він сам у це не вірив, помічаючи, як вона сахається його рук, мовби вони були навіки скривавлені.

Голоси вмовкли разом зі сміхом. Темінь сколихнулася, і з неї вигулькнула Рута.

— Де ви пропадали? — запитав Каспер.

— Я ходила з ними до Калькбреннера, — сказала дівчина голосом, який відрізнявся від того, яким вона щойно щебетала з аптекарем і Лоренцо. — Чому ви не спите?

Вона прошмигнула повз ката так спритно, що й не торкнулася його.

— Я ж не знав, що ви ще кудись завієтеся. Думав, може, піти назустріч.

Він провів її сумним поглядом. Спати не хотілося. У коминку ще блимали поліна. Каспер вмостився із пляшкою мальвазії і спробував думати про щось приємніше, але приємного було не так багато. Врешті він поринув у приємну напівдрімоту і незчувся, як і заснув, сидячи біля коминка.