Юрій Винничук - Аптекар

Йоган встав, підійшов до шафки і вийняв слоїка, в якому містився каракуватий, схожий на людське тіло, корінь. Я упізнав мандрагору, що її цінують усі алхіміки.

— Мандрагора, або ж альрауне! — прорік Йоган. — Пригляньтеся уважно, чи вона не схожа на Амалію? Це чистої води Амалія. Це екстракт Амалії. — При цих словах корінь почав корчитися і вигинатися, мовби намагаючись добутися на поверхню. Легенький, але пронизливий писк пролунав зі слоїка. Амалія затулила вуха, але господар на неї не звертав уваги. — Амалія — це тільки дрібна часточка велетенського жіночого організму, який обплів своїми тендітними ласкавими ліанами всю землю. — Він стишив голосу той час, як Амалія продовжувала затуляти вуха, а корінь — тоненько скиглити. — Жінки все знають. Їм усе відомо. Тому й називаються відьмами. Але істоти вони позаземні, й Земля для них лише велетенська лабораторія, в якій уже віками триває науковий експеримент. Жінки народилися на Місяці, й Місяць керує ними. Місяць володіє ними до останку. До найтоншої волосинки жінка належить йому. Це лише ми — дурні чоловіки — гадаємо, що володіємо жінками і можемо чинити з ними все, що нам заманеться. Ми й не підозрюємо, що є хтось третій. Це він — Місяць. Ми навіть приречені на цей заклятий трикутник: він, вона і Місяць. Що б ми не говорили жінкам, як би ми не клялися в коханні, для них усе це — тільки приємний шелест вуст. І не більше. Бо ними володіє Місяць, якого вони слухають і виконують лише його накази. Місяць скаже: „Підкорись!“ — і жінка підкориться. Місяць шепне: „Віддайся!“ — і жінка віддасться. Хоча ще хвилину перед тим боронила кожну часточку тіла від ваших наполегливих рук. Місяць скаже: „Покинь!“ — і жінка покине. Хоча ще хвилину перед тим казала: „Боже, як я тебе кохаю!“

Я бачив, як Юліана душиться зі сміху, а Рута, мабуть, і не слухає, бо милується Юліаною. Франц ловив промову господаря з доволі іронічним виразом, видно, і для нього тут не було нічого нового. Я ж не міг второпати, до чого Калькбреннер веде.

— Деколи нам видається, що ми також кидаємо жінок, — він підступив до мене ближче. — Але це тільки запаморочення марновірних. Ми ніколи не здатні покинути жінку з власної волі, це трапляється тільки за бажанням жінки, яка нам навіяла такий рішучий намір. Бо таким було розпорядження Місяця. Місяць перетворив жінок на своїх слуг, вони слухають його, геть не задумуючись над наслідками своїх учинків. Я скажу більше. Ми наївно думаємо, що жінок запліднюємо ми, чоловіки. Але це дурниця. Насправді Місяць використовує нас у своїй потребі і тільки з однією метою: щоби чоловіки запліднювали жінок задля народження ще більшої кількості жінок. Річ у тім, що на Місяці живуть самі лише жінки. Земля ж — це велетенський розплідник для жіноцтва. Вони тут проїздом, їх тут ніщо не тримає. Як і кожного з вас, коли ви опиняєтеся у якій-небудь залузаній придорожній корчмі в очікуванні наступної брички. Уночі жінки роблять вигляд, наче сплять. Причому вони ще й намагаються розповідати нам свої сни, хоча насправді це ніякі не сни, а те, що з ними відбувається на Місяці, куди вони щоночі відлітають, залишивши в ліжку свою оболонку. Душа їхня випурхує, мов пташка із клітки, і тікає назад на свою батьківщину. Жінка посідає дивовижну здатність перебувати водночас у двох місцях — на Місяці й у вашому ліжку. Жінка має не одну, як ми, а дві душі. Згадайте, як церква тривалий час дискутувала, чи має жінка душу взагалі. Ха! А тут аж дві! Та, що вночі відлітає на Місяць, — це душа, що належить Місяцеві, вона значно сильніша за ту другу, котра зостається в тілі. Але, хоч вона й дуже слабенька, Місяць не має на неї впливу, не може її контролювати, допоки повернеться на світанку ота перша душа й поглине другу. Спробуйте поспостерігати за жінкою уночі — яке це ніжне беззахисне звірятко, як воно тулиться до вас, яким упокореним є його подих… А голос! Голос жінки вночі, це дзюрчання лісового струмка, сюркіт стрикоників і тремтіння фіялок. Коли ви спробуєте оволодіти сонною жінкою, то відчуєте щось ще незвідане і досі небачене. Відчуєте біля себе істоту, яка геть уся належить вам, і все її тіло, нап’яте, мов тятива, слухає кожен ваш порух, відповідає на нього — але так якось дивно, незвично, мовби у невагомості… Це тільки жінка може водночас і спати, і кохатися з вами. Але щастя це недовге. Лише до світанку. Щойно почне сходити Сонце, повертається власна душа Місяцевої доньки, і в ліжку опиняється знову дика неприборкана стихія, для якої ви тільки дурненький паперовий кораблик. Це жінки попридумували сонники, що є насправді закодованими священними книгами, в яких вони шукають відповіді на свої запитання.