Ірвін Ялом - Проблема Спінози

– Добре сказано, молодий чоловіче, ще й як добре сказано. Своєю гідною відповіддю ви склали мій вступний іспит. Така відданість колишнім учителям спонукає мене видати вам офіційне запрошення на навчання в моїй академії. Час вам не просто почути про Аристотеля, а й самому ознайомитися з ним. Я можу зробити його доступним для вас – і то разом із цілим сонмом колег, як-от Сократ, Платон і ще багато інших.

– Ох, але ж за навчання доведеться платити? А справи, як я й казав, ідуть кепсько…

– Не маю сумніву, що ми дійдемо згоди. Для початку погляньмо, який із вас учитель гебрайської. Бо нам із донькою хотілося б поглибити свої знання. А там, може, знайдемо й ще якісь форми натурального обміну. Ну а поки пропоную вам додати до моїх вина та ізюму кіло мигдалю… Але не до цих, кощавих, родзинок – спробуймо он ті тлусті, що на верхній полиці.

Ці спогади про початок його нового життя були такі захопливі, що занурений у марення Бенту незчувся, як проминув мету своєї подорожі на кілька кварталів. Здригнувшись, він отямився та, швидко зорієнтувавшись, спрямував кроки до будинку ван ден Ендена – вузької чотириповерхової споруди, що виходила фасадом до каналу Сінґель. Піднімаючись на верхній поверх, де проходили заняття, він, як завше, трішки зволікав на кожному прогоні й зазирав у житлові приміщення. Вигадливе облицювання підлоги на першому поверсі, облямованої низкою синьо-білих делфтських кахлів із вітряками, не надто цікавило візитера.

На другому пахощі кислої капусти та гострого каррі нагадали йому, що той укотре забув пообідати й повечеряти.

Затримуючись на третьому, він не милувався полиском арфи та складками гобеленів, а незмінно смакував численні картини, що ними була завішана кожна стіна. Бенту кілька хвилин розглядав невеличке зображення витягнутого на берег човна, ретельно зауважуючи перспективу, яку утворювали великі постаті на березі та дві менші фігурки в човні – одна стояла на кормі, а друга, найкрихітніша, сиділа на носі, – й закарбовував усе це в пам’яті, щоб пізніше того ж таки вечора скопіювати вуглиною.

А на четвертому його вітали ван ден Енден і шість юних студентів академії: один іще вивчав латину, а п’ятеро вже перейшли до грецької. Того вечора викладач, як завжди, розпочав із латинського диктанту, що його спудеї, вправляючись, мусили перекласти голландською або грецькою. Сподіваючись прищепити їм пристрасть до засвоєння нових мов, ван ден Енден обирав для навчання тексти, покликані забавити й зацікавити. Протягом останніх трьох тижнів то були фрагменти з Овідія, а на тогоденному занятті їм диктували уривок з історії про Нарциса.

На відміну від решти студентів, Спіноза виявляв хіба що мінімальний інтерес до оповідей про чудеса та фантастичні метаморфози. Незабаром зробилося очевидно, що забавляти його було зайве. Він-бо й так палав пристрастю до навчання та мав разючі здібності до мов. І хоча ван ден Енден одразу збагнув, що учень із Бенту вийде непересічний, та все ніяк не міг надивуватися з того, як цей молодий чоловік на льоту хапав і засвоював кожне поняття, кожне узагальнення та кожен граматичний виняток, не встигали відповідні пояснення зірватися в наставника з вуст.

Рутинним завданням, тренуванням латинського лексикону, опікувалася дочка ван ден Ендена, Клара-Марія, довготелеса й тонкошия тринадцятилітка зі звабливою усмішкою й сколіозом. Вона й сама мала дивовижний хист до лінгвістики і, не соромлячись, демонструвала свої здібності іншим студентам, раз по раз перескакуючи з мови на мову під час обговорення з батьком тогоденних успіхів кожного з них. Попервах Бенту був шокований: одним із догматів юдаїзму, що їх він ніколи не брав під сумнів, була нижчість жінок – як у правовому, так і в розумовому сенсі. Й хоча Клара-Марія його ошелешила, той став сприймати її як таку собі дивину, примху природи, окремо взятий виняток із правила, що розум жінки – не рівня чоловічому.

Щойно ван ден Енден із п’ятьма студентами, що билися над грецькою, виходили з аудиторії, як Клара-Марія – із мало не комічною для тринадцятилітки серйозністю – починала ганяти Бенту й Дірка Керкрінка, німецького студента, за матеріалом їхнього домашнього завдання – словниковим запасом і відмінюванням. Дірк студіював латину, бо потребував її для вступу на медичний факультет у Гамбурґу. Попрактикувавши з ними нові слова, Клара-Марія попросила Бенту та Дірка перекласти латиною популярний голландський віршик Якоба Катса про належну для молодих незаміжніх дівчат поведінку, що його вона продекламувала в чарівній манері. А відтак засіяла, підвелася та зробила кніксен, коли спершу Дірк, а за ним одразу ж і Бенту зааплодували її декламації.