Ірвін Ялом - Проблема Спінози

Для Бенту апогеєм вечора завжди ставало його завершення, коли всі студенти збиралися в більшій з аудиторій – єдиній, яка мала вікна, – щоб прослухати лекцію ван ден Ендена про античність. Того разу її темою була давньогрецька ідея демократії – на його думку, найдосконалішої форми правління, хоча й доводилося визнати (тут він кинув погляд на доньку, яка відвідувала всі його лекційні заняття), що «давньогрецька демократія залишала осторонь понад п’ятдесят відсотків населення, зокрема жінок і рабів». «Замисліться над парадоксальним становищем жінки в драматургії Давньої Греції, – вів далі лектор. – З одного боку, грекиням було заборонено відвідувати вистави (або ж, пізніше, у просвіченіші століття, їх допускали в амфітеатр, але тільки на ті місця, звідки було найгірше видно сцену). І водночас згадайте героїнь грецьких драм – жінок зі сталевою волею, які стали протагоністками найвидатніших трагедій Софокла та Еврипіда. Дозвольте мені коротко описати трьох найгрізніших персонажок в усій класичній літературі – Антігону, Федру й Медею».

А після лекції, під час якої він звертався до Клари-Марії з проханням прочитати кілька найдраматичніших пасажів Антігони грецькою і голландською, ван ден Енден попросив Бенту затриматися на кілька хвилин, коли решта вже пішли.

– Бенту, нам треба поговорити про кілька речей. По-перше, пам’ятаєте мою пропозицію, що її я зробив, коли ми вперше зустрілись у вашій крамниці? Обіцянку познайомити вас зі спорідненими душами поміж мислителів? – Бенту кивнув, і ван ден Енден повів далі: – Я не забув про неї і ось-ось візьмуся до виконання обіцяного. Ваші досягнення з латини – грандіозні, тож тепер ми звернемося до мови Софокла й Гомера. Наступного тижня Клара-Марія почне навчати вас грецького алфавіту. А крім того, я підібрав тексти, які мають по-особливому вас принадити. Ми працюватимемо над уривками з Аристотеля й Епікура, які стосуються саме тієї проблематики, що до неї ви виказали зацікавлення під час нашої першої зустрічі.

– Це ви про записи в моєму щоденнику щодо суєтних і нескороминущих цілей?

– Точнісінько так. А для подальшого вдосконалення вашої латини я пропоную вам ось який крок: відтепер робіть нотатки саме цією мовою.

Бенту кивнув.

– І ще одне, – вів далі ван ден Енден. – Ми з Кларою-Марією готові вивчати гебрайську під вашим наставництвом. Ви не проти розпочати заняття з наступного тижня?

– Залюбки, – відказав Бенту. – Це принесло б мені неабияку насолоду та дало б змогу повернути вам мій величезний борг.

– То, може, час подумати про дидактичні методи? Ви маєте хоч якийсь досвід викладання?

– Три роки тому рабі Мортейра просив мене допомогти йому навчати гебрайської молодших учнів. Я занотував тоді чимало думок щодо хитросплетінь давньоєврейської та сподіваюся одного дня укласти граматику цієї мови.

– Чудово. Не сумнівайтесь, у вас будуть уважні студенти з величезною жагою до знань.

– Кумедний збіг, – докинув Бенту, – якраз сьогодні по обіді я став адресатом дивного прохання про дидактичну розмову. Кілька годин тому мене розшукали двійко вбитих горем чоловіків і спробували перетворити на такого собі наставника. – І Бенту взявся розповідати подробиці своєї зустрічі з Франку й Жако.

Ван ден Енден уважно вислухав його розповідь, а коли той закінчив, сказав:

– Сьогодні я додам до вашого домашнього завдання з латинського лексикону ще одне слово. Прошу, запишіть собі: caute . Про його значення вам допоможе здогадатися іспанське cautela .

– Так, «обережність» – португальською cuidado . Але чому caute ?

– Латиною, будь ласка.

– Quad cur caute?

– Є в мене вивідувач, який доносить, що ваші друзі-євреї не в захваті від того, що ви навчаєтеся в мене. А ще вони невдоволені тим, що ваше відсторонення від громади зростає. Caute , хлопчику мій. Будьте обережні й не давайте їм подальших приводів для невдоволення. Не повіряйте своїх потаємних думок і сумнівів незнайомцям. А наступного тижня побачимо, чи не зможе Епікур дати вам добру пораду.

Коли Альфред вийшов, двоє давніх друзів підвелися, розминаючись, а секретарка директора Епштейна тим часом поставила на стіл тацю з яблучно-горіховим штруделем. Обидва знову посідали й потихеньку пощипували його, доки та готувала їм чай.

– То це, Германе, і є лице майбутнього? – запитав зрештою директор Епштейн.

– Не того, яке мені хочеться бачити. Я радо вип’ю гарячого чаю, бо біля нього аж морозом проймає.