Айн Ренд - Джерело

Він тільки просив, щоб Рорк разом із ним їв. Міс Камерон ставила тацю братові на коліна, а Роркові накривала на маленькому столику біля ліжка. Камерон, здавалося, знайшов те задоволення, що його ніколи не мав і не шукав: відчуття теплоти у щоденній рутині, почуття родини.

Увечері третього дня Камерон лежав на подушці, розмовляючи як завжди, але слова виходили повільно, і він не рухав головою. Рорк слухав, намагаючись не показати, що знає про те, що відбувається у жахливих паузах між Камероновими словами. Слова звучали природно, і зусилля, яких вони коштували, повинні були залишитися останньою таємницею Камерона.

Камерон розповідав про майбутнє будівельних матеріалів:

— Придивися до виробництва легких металів, Говарде… за кілька… років… ти побачиш, як із них робитимуть дивовижні речі… Придивися до пластмас, із них почнеться… нова ера… Ти побачиш нові інструменти, нові засоби, нові форми… Ти повинен показати… цим бісовим телепням… що створила для них велич людського мозку… які можливості… Минулого тижня я читав про новий вид композитної черепиці… і придумав, як застосувати її там, де ніщо… інше не використаєш… візьми, скажімо… маленький будинок… вартістю до п'яти тисяч доларів…

Трохи згодом він зупинився і замовк, заплющивши очі. Зненацька Рорк почув його шепіт:

— Ґейл Вайненд…

Спантеличений Рорк схилився до нього ближче.

— Я не… ненавиджу нікого більше… тільки Ґейла Вайненда… Ні, я ніколи його не бачив… Але він уособлює… все найгірше у світі… тріумф… непохитної вульгарності… Ґейл Вайненд — це той, із ким ти повинен боротися, Говарде…

Тривалий час він мовчав. Коли знову розплющив очі, то всміхнувся. Він сказав:

— Я знаю… що зараз відбувається в твоєму офісі. — Рорк ніколи не розповідав йому про це. — Ні… не заперечуй і… не кажи нічого… Я знаю… Але… все гаразд… Не бійся… Пам'ятаєш той день, коли я намагався звільнити тебе?.. Забудь те, що я сказав тобі тоді… Це ще не вся історія… Це… Не бійся… Воно було того варте…

Його голос завмер, і він більше не міг говорити. Але здатність бачити залишалася, і він тихо лежав і спокійно дивився на Рорка. За півгодини Камерон помер.

Кітінґ часто бачився з Кетрін. Він не оголосив про свої заручини. Але його мати знала, і це вже не було його безцінною таємницею. Іноді Кетрін здавалося, що їхні зустрічі вже не мають для нього великого значення. Вона позбулася відчуття самотності, коли чекала на нього, але втратила впевненість, що він неминуче повернеться.

Кітінґ казав їй:

— Зачекаймо на результати конкурсу, Кеті. Це незабаром, рішення оголосять у травні. Якщо я переможу — то встану на ноги. Тоді ми одружимося. Нарешті я познайомлюся з твоїм дядьком — він і сам хотітиме зі мною познайомитися. Я повинен перемогти.

— Я знаю, що ти переможеш.

— Окрім того, старий Геєр не протягне й місяця. Лікар сказав нам, що другого інсульту можна очікувати щомиті — і це буде кінець. Якщо це й не зведе його в могилу, то напевно витурить з офісу.

— Ох, Пітере, мені не подобається, як ти так кажеш. Ти не повинен бути таким… таким жахливим егоїстом.

— Вибач, люба. Добре… Так, я згоден, що я егоїст. Як і кожен із нас.

Він проводив багато часу з Домінік, яка самовдоволено спостерігала за ним, так, наче в майбутньому він не міг створити для неї жодних проблем. Здавалося, вона вважала його зручним для ролі малозначущого компаньйона під час випадкових неважливих вечорів. Він думав, що подобається їй. Він знав, що це аж ніяк не обнадіює.

Інколи він забував, що вона Франконова дочка, забував усі причини, що змушували її прагнути. Йому не потрібно було себе примушувати. Він хотів її. Йому не потрібні були інші причини — лише збуджуватися в її присутності.

Одначе він почувався безпорадним перед нею. Він відмовлявся погодитися з думкою, що жінка може бути байдужа до нього. Але він не був упевненим навіть у її байдужості. Він чекав і намагався вгадувати її настрої, реагувати так, як, припускав він, вона хотіла би, щоб він реагував. Він не отримав жодної відповіді.

Якось весняного вечора вони разом поїхали на бал. Танцювали, і він пригортав її, змушуючи відчувати дотик своїх пальців на її тілі. Знав, що вона це зауважила і зрозуміла. Вона не відсторонилася; лише поглянула на нього нерухомим поглядом, в якому майже читалося очікування. Коли вони виходили, він подав їй шаль та затримав пальці у неї на плечах. Вона не поворушилася і не закуталася в шаль, а просто чекала, коли він забере руки. Потім вони разом спустилися вниз до таксі.