Айн Ренд - Джерело

Кітінґ не відповів. Ніл Дюмонт озвучив його власні невисловлені думки; він знав, що незабаром йому доведеться зіткнутися з цією проблемою, і хотів відкласти цю мить.

Він не хотів думати про дільницю Кортландт.

Це був державний проект житлового комплексу в Асторії на березі Іст-Ріверу. Це був гігантський експеримент зі зведення будинків із низькою орендною платою, що мав стати зразком для всієї країни, для всього світу. Кітінґ чув, що архітектори говорять про нього понад рік. Бюджет уже виділили, ділянку обрали, архітектора — ні. Кітінґ не міг зізнатися навіть собі, як відчайдушно хоче отримати Кортландт і як мало в нього шансів.

— Послухай, Піте, назвімо нарешті лопату лопатою, — сказав Ніл Дюмонт. — Ми приречені, друже, і ти це знаєш. Гаразд, ми протримаємося ще рік чи два завдяки нашій репутації. А далі? Це не наша провина. Просто приватний бізнес помирає, якщо вже не помер. Це історичний процес. Хвиля майбутнього. Тому ми повинні втриматися на плаву. Поки можемо. І ось такий хороший, могутній проект чекає на хлопця, який виявиться доволі розумним, щоб його запопасти. Дільниця Кортландт!

Нарешті він почув цю назву, промовлену вголос. Кітінґ здивувався, чому вона пролунала, наче притлумлений удар дзвона; наче звук відчинив і зачинив послідовність, якої він не міг контролювати.

— Ніле, ти про що?

— Дільниця Кортландт. Еллсворт Тухі. Ти знаєш, про що я.

— Ніле, я…

— Піте, та що з тобою сталося? Послухай, усі вже сміються. Кажуть, що якби хтось із них був улюбленцем Тухі, як ти, то здобув би Кортландт ось так, — він клацнув своїми доглянутими пальцями, — і ніхто не второпає, чому ти зволікаєш. Ти ж знаєш, що саме твій друг Еллсворт тримає у своїх руках цей проект.

— Це неправда. Він не має з цим нічого спільного. Він не має жодної офіційної посади. Він ніколи не мав жодної офіційної посади.

— Кого ти дуриш? Більшість хлопців, які бодай щось вирішують у кожній конторі — це його хлопці. Нехай мене грім поб'є, якщо я знаю, як йому вдалося прилаштувати їх туди, але він це зробив. У чому річ, Піте? Ти боїшся попросити Еллсворта Тухі про послугу?

«Ось воно, — подумав Кітінґ, — тепер відступати нікуди». Він не міг зізнатися собі, що таки боїться просити Еллсворта Тухі.

— Ні, — сказав він безбарвно. — Я не боюся, Ніле. Я… Гаразд, Ніле. Я поговорю з Еллсвортом.

Еллсворт Тухі розвалився на дивані у халаті. Його тіло мало форму недбало написаної літери «Х» — руки він поклав за голову на спинці дивана, ноги широко розставив. На його шовковому халаті виднівся логотип пудри для обличчя «Коті» — білі пуховки на помаранчевому тлі; це було зухвало, весело і надзвичайно елегантно завдяки повній абсурдності. Під халатом виднілася пом'ята лляна піжама фісташкового кольору. Штани задерлися, виставляючи тоненькі, наче патички, щиколотки.

«Це так схоже на Тухі, — подумав Кітінґ, — така поза серед суворої вибагливості його вітальні». На стіні позаду Тухі висіла лише одна картина відомого художника — в усьому іншому кімната нагадувала чернечу келію.

«Ні, — думав далі Кітінґ, — це наче притулок короля-вигнанця, який не бажає демонструвати матеріальний добробут».

Очі Тухі були теплі, трохи насмішкуваті, підбадьорливі. Він відповів на дзвінок особисто і негайно призначив зустріч. Кітінґ подумав: «Як приємно зустрітись отак, неформально. Чого я боявся? У чому сумнівався? Ми ж давні друзі».

— Ох, мій любий, — промовив Тухі, позіхаючи, — іноді так втомлююся! У житті кожної людини настає мить, коли виникає нестримне бажання розслабитися наче звичайний телепень. Я прийшов додому і відчув, що ні хвилини більше не можу залишатися в одязі. Почувався, наче клятий селюк — тіло просто свербіло, — тому повинен був роздягнутися. Ти ж не заперечуєш, Пітере? З деякими людьми потрібно тримати себе в руках і зберігати формальність, але з тобою такої необхідності немає.

— Ні, звісно, ні.

— Гадаю, мені слід прийняти ванну. Немає нічого кращого за гарячу ванну, щоб відчути себе звичайним паразитом. Ти любиш гарячі ванни, Пітере?

— Чому ж… Так… Гадаю, що так.

— Пітере, ти набираєш вагу. Незабаром у ванні ти матимеш огидний вигляд. Ти гладшаєш, але здаєшся змарнілим. Це погана комбінація. Абсолютно неправильна естетично. Товсті люди повинні мати щасливий і веселий вигляд.

— Я… У мене все нормально, Еллсворте. Ось лише…

— Ти завжди був таким веселим. Не втрачай цього. Люди нудьгуватимуть у твоєму товаристві.