Айн Ренд - Джерело

— Пітер Кітінґ, — відказала вона.

Він скорчив гримасу, наморщивши носа:

— О ні. Він занадто дрібний для цього. Але поговорімо про Пітера Кітінґа. Який зручний збіг, що він виявився партнером твого батька. Ти просто стрибаєш вище голови, здобуваючи замовлення для свого любого батька, нічого дивного. Ти чиниш дива для фірми «Франкон і Кітінґ» протягом останніх трьох місяців, лише всміхаючись багатим удовам і вбираючи приголомшливі сукні на деякі з наших найкращих прийняттів. Цікаво, чого ти досягла б, якби вирішила піти до кінця і заради мети продавати своє незрівнянне тіло не лише для естетичного споглядання — в обмін на замовлення для Пітера Кітінґа. — Він замовк, вона нічого не відповіла, і він додав:

— Мої вітання, Домінік, ти підтвердила мою найкращу думку про тебе — тебе це не шокувало.

— Еллсворте, до чого ти ведеш? Ти таки намагаєшся мене шокувати чи на щось натякаєш?

— О, це може бути що завгодно. Наприклад, попереднє намацування. Та насправді це нічого не означає. Лише дрібка вульгарності. Також метод Тухі. Знаєш, я завжди раджу намацувати слабке місце у слушний час. Я — по суті — такий щирий нудний пуританин, який повинен дозволити собі інколи змінюватися — щоб уникнути одноманітності.

— Невже, Еллсворте? Я запитую в себе, яка твоя суть. І не знаходжу відповіді.

— Наважуся повідомити, що цього ніхто не знає, — мовив він приязно. — Хоча насправді у цьому немає жодної таємниці. Це дуже просто. Усе дуже просто, коли ти зводиш явища до засадничих понять. Ти здивувалася б, якби знала, що їх так мало. Можливо, лише два, здатні пояснити нас усіх. Це заплутано, це зведення складне — ось чому люди не хочуть цим перейматися. Одначе не думаю, що результат їм сподобається.

— Мені байдуже. Я знаю, хто я. Давай, розповідай. Я — лише сука.

— Не дури себе, моя люба. Ти значно гірша за суку. Ти свята. А це доводить, які небезпечні та небажані святі.

— А ти?

— Я точно знаю, хто я. І вже це може чимало пояснити в мені. Підкажу тобі, якщо захочеш із цієї підказки скористатися. Звісно, ти не захочеш. Хоча, можливо, колись…

— Задля чого?

— Я потрібен тобі, Домінік. Ти теж могла б трішки мене зрозуміти. Бачиш, я не боюся, щоб мене зрозуміли.

— Ти потрібен мені?

— О, перестань, вияви теж трохи відваги.

Вона сиділа і мовчки прохолодно чекала. Він усміхнувся з очевидним задоволенням, не роблячи жодних зусиль його приховати.

— Погляньмо, — сказав він, неуважно вивчаючи стелю, — на ці замовлення, що ти їх дістала для Пітера Кітінґа. Офісна будівля для Крейона в цьому сенсі нічого не означає — Говард Рорк ніколи не мав шансу її отримати. Будинок Ліндсея — кращий варіант, кандидатуру Рорка там серйозно розглядали. Я думаю, він отримав би це замовлення, якби не ти. Клуб «Стоунбрук» теж — він мав шанс, який ти зруйнувала. — Він подивився на неї і тихо клацнув язиком. — Жодних коментарів із приводу методів та ударів, Домінік? — Його посмішка нагадувала шар лою, що розтікся над плинними звуками його голосу. — Ти дала маху із заміським будинком Норріса — він отримав замовлення на нього минулого тижня, ти знаєш. Гаразд, нікому з нас не може завше таланити. Зрештою, будинок Енрайта — помітна робота; її активно обговорюють, і чимало людей починають цікавитися містером Рорком. Але ти впоралася пречудово. Мої вітання. А зараз ти не думаєш, що я таки добре ставлюся до тебе? Кожен митець потребує визнання, але немає нікого, хто похвалив би тебе, адже ніхто не знає, що ти робиш, лише Рорк і я, а він тобі не подякує. Та якщо трохи поміркувати, не думаю, що Рорк знає, що ти робиш, і це псує розвагу, хіба ні?

Вона втомлено запитала:

— Звідки ти знаєш, що я роблю?

— Люба моя, впевнений, ти не забула, що саме я запропонував тобі цю ідею?

— О так, — неуважно погодилася вона. — Так.

— І зараз ти розумієш, чому я сюди прийшов. Зараз ти знаєш, що я мав на увазі, коли казав про свою сторону.

— Так, — сказала вона. — Авжеж.

— Це пакт, моя люба. Альянс. Союзники ніколи не довіряють одне одному, але це не перешкоджає їхній ефективності. Наші мотиви можуть бути геть різні. Насправді, вони і є такі. Але це не має значення. На результат це не вплине. Зовсім не обов'язково мати спільну шляхетну мету. Обов'язково мати лише спільного ворога. У нас він є.

— Так.

— Ось чому я тобі потрібен. Я вже колись допоміг тобі.

— Так.

— Я можу підсікти… твого містера Рорка значно сильніше, ніж будь-яке твоє чаювання.

— Навіщо?

— Уникаймо цих «навіщо». Я ж тебе не розпитую.