Федерико Андахази - Конкістадор

У той час, поки великий касик Шочитлана докладав усіх зусиль у лестощах, вшановуючи й прославляючи, у голові Кетци поволі складалася повна картина того, як на цьому боці океану вершать політику: певна річ, міркував він, що підґрунтя політики у його рідній землі так само прогниле, як і тут, — війна та жертвоприношення є джерелом і водночас кінцевою метою будь-яких дій тих, у чиїх руках влада. Безсумнівно, у Теночтитлані і його підвладних територіях державці, шляхта та жерці користуються тими самими — й так само несправедливими — привілеями, що й у нових землях. Кетца знав про це не з чуток, позаяк сам особисто належав до вибраних, до піпельтин. Утім, це не заважало йому безсторонньо спостерігати за обома світами. Він усвідомлював, що політика однаково заплутана як тут, так і на його батьківщині. Однак що більше Кетца спілкувався з касиками та наближеними до нього на відкритих ним землях, то більше його приголомшувало: ніколи раніше він не натрапляв на такі інтриги й підступи, нечесність та продажність; він ніколи на думці не мав, що людське єство здатне так витончено чинити лихо, так вигадливо красти, так вправно інтригувати. Утім, усе це мало стати мешикам у нагоді, коли складатимуть плани вторгнення. Після зустрічі з касиком Кетца занотував таке: «Продажність цих правителів має стати нашою союзницею, коли настане година вторгнення нашого війська. Вони майже не переймаються благом своїх народів та своїм чесним ім’ям; тут над усім панує лиш одне слово, й те слово — золото. Ми уникнемо багатьох битв, якщо спроможемося купити вірність цих касиків, запропонувавши ціну, яка перевищує королівську платню».

Після поїздки до Севільї, скориставшись корисливою гостинністю господарів, Кетца попрохав, щоб йому показали землі, підпорядковані королівству. Він мав намір оглянути всю картину нових територій, означити стратегічні пункти, дізнатись про військову міць місцевих та вивчити характер простих тубільців, майбутніх підданців імперії мешиків. Цілком перевтілившись у мореплавця, який приплив з Катаю, Кетца побував у Кордові, Хаені та Мурсії. Він дістався півночі королівства Кастилія і зустрівся з касиками Галісії, Компостели, Ов’єдо, Біскайї та Памплони. Поїхавши на захід, син Тепека відвідав Картахену, перейшовши кордон Арагонського королівства, познайомився з Валенсією та Каталонією. Перш ніж з’явитися в столиці, Кетца зупинивсь у Толедо. У супроводі Кейко та свого загону Кетца оглянув кожен клапоть землі католицьких королів. У той час тривали бої за Ґранаду — останню твердиню мусульман. У цьому місті цар Абу Абд Алла — чи кастильською Баобдил — відбивав напади католицьких королів. Кетца міркував: чи стануть магометани корисним союзником мешиків, коли ті вторгнуться у Новий Світ? Про це Кетца та Маоні багато дискутували. Для командувача мешиків надзвичайно важила думка помічника, позаяк він походив з уастеків і, за поняттями Теночтитлана, був чужинцем. Маоні гадав, що такий союз приречений на невдачу, оскільки маврів здолали, їх або робили вигнанцями, або змушували приймати християнство на переважній частині півострова. Кетца заперечував, що до повстанців проти іспанської корони може приєднатися чимало похрещених маврів, адже коли настане слушна година, вони знову піднімуть зброю проти католицьких тлатоані. Маоні нагадував Кетці, що, незважаючи на те, що мусульмани та християни є запеклими ворогами, вони є спадкоємцями спільної історії і часто навіть мають спільних богів та пророків. Кетца у відповідь казав, що попри це вражена гордість нещодавно розбитих воїнів не дозволить знехтувати нагодою помститися. І це могло б стати мешикам у нагоді. Тоді Маоні зауважував, що мусульманство забороняє шанувати нових богів, як-от Кетцалькоатль, Тлалок та Уїцилопочтлі. Зате, наполягав Кетца, араби та мешики подібним чином уявляють влаштування світу. До речі, мавританський календар набагато більше різниться з тим, який винайшов особисто Кетца. Зрештою, друзі схилялися до однієї думки: коли настане час помірятися силами з Царем Христом, усе з’ясується.

Кетца не забував про головну мету, яка вела його обраним шляхом. Він уже переконався, що на іншому боці океану є земля. І все ж тепер він має змогу довести недовірливим, що коли він продовжить плисти на схід, то врешті-решт опиниться у вихідній точці. Тобто мореплавець був дуже близький до того, щоб власним прикладом довести, що Земля має форму кулі. Завдячуючи двом картам — одну склав сам, а іншу Кейко — він тримав у руках безмаль викінчений опис світу. Але треба було ще довести найголовніше — існування Ацтлану, прабатьківщини його пращурів. На ту мить Кетца ще гадки не мав, що сподівана аудієнція у королів Арагону та Кастилії наблизить його до розгадки цієї таємниці.