Володимир Кільченський - Вітри сподівань

Та вже через хвильку з темряви вигулькнув цілий гурт темних постатей, десятинці рвучко схопились за шаблі, та Павло серед них признав Замкового.

— Павле, оці дуже ревні молодики встигли залигати гарного ляха, — стиха мовив Гнат, порівнявшись із десятником.

— Та біс із ним, піде з нами… Ганчірку прилаштуйте надійно, — кинув скоромовкою Павло, і козаки відкрито рушили в бік польських укріплень, відповідаючи умовним гаслом на окрики польських дозорців.

Незабаром десятка Павла Години, перемовившись зі своїми вартовими, опинилася в таборі своєї сотні. Павло до своїх повернувся пізно від сотника, але десятинці чекали на свого зверхника, і той, відхиливши полог, здивувався, що хлопці підняли голови і запитувальними поглядами дивились на десятника.

— Хлопці, всім спати, лях справді говіркий нам дістався! — весело мовив Павло, і звідусіль почулися радісні вигуки.

Вмощуючись спати побіля Гната, Павло стиха мовив:

— Дякую тобі за те… За те, що мою промашку виправив, не лежати б нам зараз серед своїх.

Замковий мугикнув щось у відповідь, і побратими поснули, поринувши у молодецькі сновидіння.

Літо непомітно вже починало поступатися місцем осені, а Збараж так і не було завойовано. Козаки вже не так часто турбували ляхів приступами. З табору поляків та і з самого міста щодня прибували втікачі — через брак харчів, води, поширення хвороб. Хан тримав військо у таборі, і зрідка декілька чамбулів підтримували козаків під час атак захисних валів поляків.

Поляки відбивалися від ворогів, уже майже не стріляючи, здебільшого застосовували холодну зброю та обливали їх з валів окропом і смолою.

Частина війська вирушила навстріч війську Яна Казимира, а облогу тримала половина козацьких полків і татарських чамбулів. «Язиків» добувати десятці Години не доводилося, бо їх і так було надміру, щоранку побіля табору полку чекали на свою долю перекинчики, траплялись серед них і шляхтичі, які, боячись голодної смерті, ставали клятвопорушниками. Тож десятка Павла вранці завжди збирала ці гурти і відводила до облаштованого табору.

Десятинці весь час ремствували і доймали Годину, скаржачись на нудне життя. Усе змінилося опісля того, як надійшов лист про мир, підписаний Богданом Хмельницьким, Яном Казимиром та кримським ханом Іслам-Гіреєм. Татари зняли облогу і вирушили не у свої землі, а грабувати Волинь, Червону Русь та інші терени України. Хмельницький виділив хану для супроводу його війська три полки, які попрямували через Бар і далі на південь. Рухаючись Поділлям, татари грабували містечка й села, а часом і самі козаки пособляли грабіжникам. Татари розорили до сотні містечок, беручи в ясир українських жінок, а часом не гребували полонити й тих, з ким вони нещодавно тримали облогу Збаража. Збулися пророкування обложених поляків, що у відповідь на збиткування знахабнілих козаків і руси зазнають татарських канчуків та підуть разом з ними, поляками, ясиром на невільницькі ринки до Кафи, Кизикерменя, [138] Кизикермень — Євпаторія. Кінбурна. [139] Кінбурн — турецька фортеця напроти Очакова. 3 ханом Іслам-Гіреєм на війну проти Речі Посполитої виступили й деякі мурзи, що не підкорялися його волі, і після укладення миру кинулись грабувати, палити, брати ясир.

Богдан Хмельницький з головним військом подався в Чигирин, удруге завітавши до Києва у славі й почестях. Ян Казимир з рештками недобитого війська пішов через Львів на Варшаву, а козаки з полків Небаби, Донця та Головацького допомагали татарам забирати худобу, зганяти полонених та супроводжувати їх до Криму. Окрім неврожаю нинішнього року, постійних поборів, що чинило військо, та нашестя сарани, Правобережжя України-Русі обезлюдніло, а лишилися переважно злиденні, мусили помирати голодною смертю. Купити чвертку жита за два карбованці для бідняків було недосяжним. Ті, хто повертався до домівок і не зміг збагатитися за рахунок війни, не мали чого навіть самим поїсти, а не те щоб нагодувати родину. Тисячі родин полишали рідні містечка, села й прямували на північ, у московські володіння, й осідали з дозволу воєвод на південних землях Московського князівства, засновуючи цілі поселення. Побори на утримання війська геть очистили засіки селян, а за Зборівським договором українська шляхта мала повернутися до своїх маєтків, і хто не потрапив до козацького реєстру, знову мусили йти гнути спини на панів.

Здобувши перемогу у війні під гаслами «Земля селянам!», «За православну віру!», Богдан Хмельницький не зміг дати українському народу бажаних свобод і вольностей. Окрім того, польський сейм усупереч договору, відмовив митрополиту Київському Сильвестру Косову засідати в сенаті, виборовши це право величезною кров’ю русичів грецького віросповідання. Ян Казимир наприкінці року все ж видав апробацію, яка утверджувала права грецької релігії. Київському митрополиту поверталися Луцька, Холмська, Вітебська, Мстиславська єпархії, а в Перемишльській повернули всього декілька монастирів. Поверталися православним церкви в різних містах Королівства Польського, де служба велася за грецьким обрядом.