Жан-Клод Кар’єр: Не сподівайтеся позбутися книжок

«Це вб'є те. Книга вб'є будівлю». [1] Цитата з роману «Собор Паризької Богоматері» подана за перекладом Петра Тернюка ( прим. перекладача ). Віктор Гюго вкладає цю крилату фразу у вуста Клода Фролло, архідиякона Собору Паризької Богоматері. Звісно, архітектура не померла, але втратила свою функцію штандарта культури, яка піддається змінам. «Коли порівняти її з думкою, що набрала форми книги, якій досить трохи паперу, трохи чорнила і одного пера, — то чи ж можна дивуватися, що людський розум відмовився від архітектури заради друку?». [2] Цитата з роману «Собор Паризької Богоматері» подана за перекладом Петра Тернюка ( прим. перекладача ). Наші «кам’яні Біблії» не зникли, але наприкінці Середньовіччя помітно занепали від сукупності рукописних, згодом — друкованих текстів, «мурашника умів», «вулика, куди золоті бджілки уяви зносять свій мед». [3] Цитата з роману «Собор Паризької Богоматері» подана за перекладом Петра Тернюка ( прим. перекладача ). Так само не зможе витіснити з наших домівок і наших звичок паперову книжку — книжка електронна, якщо вона таки переважить. «Е-book» не вб’є книжку. Гутенберг і його геніальний винахід не скасували використання рукописних книг, як і рукописні книги не зупинили продаж сувоїв з папірусу — volumina . Практики та звички співіснують, і ми найбільші прихильники розширення спектру можливостей. Хіба кіно убило живопис? Хіба телебачення вбило кіно? Тож ласкаво просимо у світ планшетів та приладів, екран яких гарантує доступ до всієї світової бібліотеки, що її от-от оцифрують.

Питання полягає радше в тому, як зміниться внаслідок читання з екрана те, до чого ми раніше бралися, гортаючи сторінки. Що ми здобудемо з цими новими білими книжечками, і — насамперед — що ми втратимо? Можливо, старомодні звички. Втратимо сакральність, яка оточувала книжку в цивілізації, що поставила її на олтар. Особливу інтимність поміж автором і читачем, що їй обов’язково заважатиме гіпертекстуальність. Втратимо ідею певної «завершеності», властиву книжці, тож втратимо й певні практики читання. «Руйнуючи давній зв’язок між дискурсами та їх матеріальними утіленнями, — сказав Роже Шартьє на своїй інавгураційній лекції у College de France, — цифрова революція обов’язково спонукає до радикального перегляду наших дій і понять, які ми асоціюємо з письмом». Можливо, це великий переворот, але з ним ми дамо собі раду.

Жан-Клод Кар’єр та Умберто Еко не ставили за мету підсумувати природу трансформацій і пертурбацій, як віщує широкомасштабне (або ні) використання електронної книжки. Їхній досвід бібліофілів, колекціонерів старовинних і рідкісних книжок, дослідників і мисливців на інкунабули дає підстави зауважити подібність книжки та колеса, досконалого об’єкта, перевершити який неможливо навіть в уяві. Щойно цивілізація винайшла колесо, вона прирекла себе на вічне повторення ad nauseam. Незалежно від того, чи звернемося до часів винайдення перших книжок-зшитків (близько II століття нашої ери), чи до ще давніших часів сувоїв з папірусу, ми все одно опинимося перед фактом, який, попри всі зміни, демонструє надзвичайну вірність самому собі. Книжка постає як «колесо знання та уяви», зупинити яке не в змозі жодна очікувана та тривожна технологічна революція. Щойно цю тезу візьмемо за основу, почнеться справжнє обговорення.

Книжка в передчутті своєї технологічної революції. Але що таке книжка? Чим є книжки на наших етажерках або на полицях світових бібліотек, що містять у собі знання та мрії, які людство накопичувало, навчившись писати? Що думаємо про одіссею розуму на сторінках книжок? В які дзеркала ми дивимося? Якщо будемо брати до уваги лише вершки, лише шедеври, навколо яких вибудовано культурні консенсуси, то чи відповідатиме це головній функції книжки — надати безпечне місце тому, що постійно загрожене забуттям? Чи таки варто прийняти цей малоприємний образ нас самих, врахувавши, як бідно, мало й обмежено було написано? Чи книжка конче має втілювати прогрес та забуття темних віків, з яких ми, як нам самим здається, вже вийшли? Про що до нас промовляють книжки?

До занепокоєння стосовно природи того, що кажуть про нас наші ж книжкові полиці, додається також питання про те, чого ми досягли.