Володимир Кільченський - Вітри сподівань

— Мосьпане, ану покажи свою завзятість. Скибо, насідай, рубай, не відмахуйся — це не мухи!

Хлопці повеселіли і на мить забули про двох своїх побратимів, що впали від куль запроданців. Мосьпан, щось вигукуючи, налягав своєю кобилою Штукою на ворогів, і вже встиг вразити ворога, розрубавши йому плече до грудей, та, побачивши, що він заподіяв ворогові, закричав з переляку до чужинців:

— Скиньте шаблі, порубаю всіх до ноги!

Він піднявся на стременах, і у світанковій пітьмі ворогам привиділось, що на коні якесь страшило з довжелезною головою, а Петрусь також, певно з остраху вбивати живих людей, махнув шаблею на ближнього до нього, і голова того, хто попав під шаблю, злетіла під ноги польським козакам. Але це не залякало ляських козаків, видимо, бувалі стрілися вояки, вони завзято відбивалися, а старший з них заволав:

— Не залякаєте нас, голодранці, вашим опудалом! — і рвонув до Мосьпана.

Петрусь збагнув, що це його порівняли з якимось солом’яним страхопудом, і собі кинувся в бік кривдника, розштовхуючи навсібіч своїх і чужих вершників огрядною Штукою. Чужинські вершники шарахались від такого здорованя, а свої поступалися вбік, вважаючи справедливим, щоби кривдник був покараний Петрусевою шаблею. Сутичка розпалилася на повну силу, а в її колі бився молодий козак могутньої статури, добуваючи собі чесне лицарство з бувалим рубакою, та все ж — ляським пахолком.

Чекати на підтримку польським козакам вже було нізвідки, бо десятка Хруника перебила ще у воді їхню підмогу, всього декілька вояків урятувалися, повернувши коней назад, і вже десь далеко за течією виходили на свій берег. Якось так сталося, що в польських козаків зникало завзяття і вони один по одному скинули шаблі. Та двоє ворогів усе ще не могли змиритися один з одним: Мосьпан насідав своєю силою і люттю від завданої кривди, та не міг дістати напасника шаблею. Вороги стояли, дивлячись на цей поєдинок, який розгорівся при світанковій зорі поміж людською міццю і войовничим умінням. Хмелеві й ляські козаки почали підкрикувати і чомусь більшість крикунів співчували молодому, але ще не досвідченому Мосьпану.

Павло також стояв, чекаючи розв’язки цього суперечливого двобою, та, побачивши недоліки свого козака, почав збуджено волати:

— Петре, виходь з бійки! Я перехоплю його шаблю!

Досвідчений підляшок узрів, що сутичка програна, а вони з молодим козаком неначе веселять одних і других ворогуючих супротивників.

— Досить, козаче! Відчепися від мене, досить махати… Добрячий ти козарлюга, завинив я… Видно ж, що ти не опудало! — голосно вигукнув підляшок і відкинув шаблю.

Петрусь, розгарячившись, замахнувся шаблею на нещодавнього протиборця, та всі козаки невдоволено загули, і він, змирившись, відвів свою кобилу вбік.

Переможці визбирали зброю і, пов’язавши руки польським козакам, зібралися у зворотний бік. Швидко досягли свого табору, а на дивних полонених повиходили погледіти всі, хто не був на варті. Почули, хто ці полонені, і деякі сміливці плювалися на зв’язаних верхових козаків. Ті, опустивши голови, не огризалися, а покірно сиділи на конях.

— Що це за поповнення? — мовив Мигура, побачивши своїх і чужинських вершників.

Павло гордовито виїхав наперед і, спішившись, доповів:

— Взяли побіля річки, плавом Гнезну долали… Так ми їх і стріли!

Сильвестр усе зрозумів і, обійшовши навкруги бранців, мовив:

— Правдиво все розповісте полковнику, а після присяги Хмелю — до його війська, а викручуватиметесь — до татарина на аркан!

Сотник з жалем поглянув на своїх забитих і наказав якнайшвидше відправити підляшків знімати допит, доки він не розсердився.

Через день багатотисячне військо Хмельницького в союзі з татарським взяло в облогу Збараж. До полку Данила Нечая приєдналися посилена Брагільська та Звягільська сотні. Полковник добре знав та довіряв сотникові Мигурі і під час облоги почав доручати шаргородцям виняткові завдання. Перша сутичка з ворогом сталася на початку другої декади липня 1649 року. У суботній день липня полк Нечая закінчував облаштовувати шанці й табір. Після важких земляних робіт козаки з сотні Мигури подалися відшукувати придатне озерце для купання, назавтра була неділя, і сотенці готувалися приймати причастя та слухати богослужіння. Багато з них надіялися, що, замкнувши ворожі війська в облозі, Богдан Хмельницький не стане поспішати з приступом.

Ранок почався з молебню, і святково одягнені козаки сумирно слухали літургію Господню. Святі отці ще не встигли прибрати похідного аналоя, як почулися голоси вістових про збір старшини до полковника.