Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

Тепер підполковник зверхньо поглядав на замполіта і Бугрова.

Обидва лузають шахові дво- і триходовки не гірше, ніж він розгадує кросворди, тільки розгадувати чуже – зовсім не те, що створити своє. Його кросворд – все одно, що дитя, подароване світу. У кожного своє захоплення. Комусь шахи здаються нудними, а Філософ із Лютим годинами переставляють дерев’яні фігурки по дошці. Гарде [25] Раніше при загрозі королю оголошували шах, а при загрозі ферзю – гарде (ред.). . Шах. Мат.

У таборі знали про улюблене захоплення підполковника. Зеки зі стажем ніколи не поспішали з відповіддю, якщо й відгадували заповітне слово. Досвідчений зек із несміливою повагою поглядав на громадянина начальника, час від часу називав не те слово, тяжко зітхав, мовляв, не нашого розуму справа. Лише Сивий видавав найскладнішу відповідь, як із швидкострільної гармати. Йому натякали, що така необачна поспішність підриває авторитет підполковника. Та Сивий нікого не слухав, хоча всією шкірою відчував важко приховувану лють господаря зони, який за стільки років не зміг жодного разу загнати впертого зека в глухий кут.

Легко велося підполковникові. Чого мудрувати, адже в армії є начальство. Накази виконуй, а заглиблюватися у високі матерії… Хай цим займаються ті, в кого голова здорова. Кому по службі належить. На табір й одного розумника вистачає – не знаєш, що з ним робити.

– Так що, товаришу майоре, давай домовимося…

Замполіт підвівся з вивертня, витягнувся «струнко», як тільки в голосі начальника відчув офіційні нотки і слова: «товаришу майоре».

– Та ти сиди-сиди, – підполковник за плече притримав замполіта, але сам продовжував стояти і голос його лунав офіційно-сухо, наказово. – Нам доручено охороняти й перевиховувати сволоту, шантрапу, злодіїв, враженят – називай, як хочеш. Так що давай, майоре, в першу чергу будемо охороняти. Перевиховувати – я особисто сумніваюсь, що з наволочі виросте вишня. З’ясовувати, де гниль, а де тріска від живого стовбура – не наш клопіт. Потрапив до нас – значить, у чомусь винний. Значиться зек. Зек з усіма наслідками, що звідси випливають. Думаєш, мені мед?! На фронті простіше: ворог в іншій шкірі ходить і белькоче не по-нашому. А тут розберися?! Ось твій улюбленець Тигра впевнений, що у Сибіру-батечку алмазів сила-силенна. Подумаєш, відхилився від маршруту! Іншому примарилася нафта в Тюмені, а ця дірка в землі обійшлася в мільйони. Колгоспничок наш колосочки підбирав, мовляв, усе одно згниють. Зауваж, замполіте, мільйони не їхні кревні – народні. Тигрі з Рудим легко сказати, вибачте, мовляв, помилився, а спробуй доведи: шкідництво це чи справді помилка. Оце і вся моя філософія, психологія та інші твої інтелігентні витівки… Так що ти вже вибач, Філософе-Інженере, спіймають будь-якого втікача, порушить хто режим – отримає на всю котушку. І твого Амбу преміюю особисто зі свого фонду, щедро – від усієї душі, не так, як за бійку. Рила б’ють, пришивають один одного – не бороню. Пам’ятаєш, що Верховний сказав: «Злочинний світ знищить сам себе». Хай знищує. Наша справа – допомогти. Тільки не дозволю, щоб враженята опинилися зверху. На душі спокійніше, коли Проф править. Тростина-стилет, капелюх і борода – менше зло, ніж партійні збори, до яких охочий пан Булах. – Начальник табору пильно подивився на замполіта. – Тобі ж доповідали, що Тигра й компанія не вважають себе безпартійними?!

– Знаю, – неохоче видавив замполіт після довгого монологу.

– Що у фраєрів та рогачів, що в законників на умі – знаю, – підполковник захитався з носків на п’ятки, затим мовив добре поставленим голосом: – У цих одне на умі: поменше працювати, зайву пайку відвернути та до спідниці дістатися. У макітрах враженят що вариться – жодним рентгеном не просвітиш. Так що готовий будь-який капелюх терпіти – тільки не п’ятдесят восьмого нумера. Контра – вона і є контра: що в громадянську, що в тридцяті роки, що і тепер, після війни. На гражданці. Дамо слабинку – від фокусів Амби самі заамбимося. Ти поглянь, який амбал. А в шізо, мабуть, зовсім зшизився, а може, навпаки – недошизився, не тими ножицями, якщо говорити по-твоєму, стригли… Так що каюся, Філософе, – недооцінював тайговика.

Підполковник знову залишився задоволений словесною грою. Якщо говорити по совісті, він завжди, як і Бугров, радів втечам та будь-яким порушенням табірного режиму. Хоча за втікачами не ганявся. Кожна НП урізноманітнювала тупі й монотонні, як осінній дощ, табірні будні; під час НП підполковник, як і майже вся адміністрація, відчував свою важливість, та й душу кожний відводив, як хотів. По-своєму грався.