– Лося важко здобути. – Проф непомітно показав кулак. – Як із дисертацією?
– Я за. – Вкладаючись спати, Маестро підняв руку й ногу.
– А моя біла кулька давно вже в урні. Значить, одноголосно. Вітаю.
Простягати «дисертантові» руку Проф не наважився. Той міг послати до лісовика, до дідьків або ще куди подалі. Ключик не підібраний. А у фраєра й руки в порядку, і голова метикує. Табірні запаси, прихоплені із собою, давно скінчилися, – залишилися лише сірники та сіль, – але ще жодного дня не сиділи без м’яса та риби. Проф розстебнув верхній ґудзик на тілогрійці, трохи відсунувся на край підстилки з ялинового гілля. Варко. Плащі відбивали від вогнища багато тепла, а знизу тілогрійка прогрілася. Лежав, немов на пічці…
Проф і Амба заснули, а Сергій перевертався на теплих ялинових гілках, не розумів, чому згадав минуле. На початку, коли вступив на злодійську стежку й став Маестро, він схилявся перед Профом, як допитливий студент перед досвідом та знаннями наставника, навченого життям, але через кілька років у діях Профа зникла завзятість, вони дрібнішали, здавалися негучними, точніше, непомітними; віру в Профа змінила заздрість. Маестро все більше обтяжувала й не влаштовувала роль найближчого «послідовника й учня».
Йому здалося, що сам зможе здійснити великі, а головне – авторитетні й гучні «відкриття». Раз-другий заперечив Профові, а потім спробував організувати свою «кафедру». Наступного дня частина працівників «звільнилася» за власним бажанням, а багато хто одержав «виробничі» каліцтва й пішов на «бюлетень». Із ним Проф обійшовся м’яко: навіть без догани «за наказом». «Але це перший і останній раз, – попередив він. – І остерігайтеся рецидиву. Тоді не допоможе ні моя прихильність, ні ваша молодість».
Лише через кілька років після бунту Маестро по-справжньому оцінив зовні не гучні, але вагомі справи Профа, дивувався його витримці, захоплювався вмінням тримати себе й інших у руках. Знав, вийдуть до залізниці – шмаркачу не минути розправи. Ще відчує мертву хватку рук, не дужих, але нещадних. Пахан ніколи не забуває й не вибачає образ.
Хоча наступного дня й потеплішало, але комарі та ґедзі зникли. Не стало й гнусу.
– Оксамитовий сезон, – не стримався Проф. – Курортників не вистачає.
– До фені курортники, – Маестро сплюнув. – А фрафочку не завадило б. Хоча б одну на трьох!
Через день утікачі наткнулися на чиюсь ночівлю й насторожено роздивлялися чужі сліди.
– Мабуть, геологи! – Маестро підморгнув патронові. – А може, мисливці? О, де жратви! І з гарматою ходять?! Знати б, скільки рил?
– Троє, – відразу ж відгукнувся Макар, – два мужики і жінка. І оленяток шестеро.
– Вибачте, звідки такі подробиці? – насторожився Проф. – Що, візитку залишили?
– Залишили й не одну. Он скільки їх на землі надруковано.
– Так, так, сила інерції, невміння бачити. – Проф перестав пити чай, замислився.
– Шара [37] Шара (жаргон) – отримати щось безкоштовно, задарма (ред.).
сама в руки пре, – Маестро вишкірився, смачно сплюнув.
– Одне запитання, юний друже. З гарною апаратурою екскримент можна продовжувати всю зиму. І документація під час досліду повинна бути надійна. Це тривіально. Варто перервати основний екскримент та зайнятися маленьким дослідом? – Проф махнув рукою убік, куди ранком пішли геологи. – У кінцевому результаті я анітрішки не сумніваюся – він буде чудовим і радісним.
Макар мовчав. Із кожним днем усе сильніше дратували попутники. Важко стримував себе… Чого вартували вечірні мрії біля багаття про гарне міське життя: малина, пацаночки, башли, карти, поставити під перо [38] Поставити під перо (жаргон) – погрожувати ножем (ред.).
, на чотири кості – і все це освячено пляшками всіх форм і розмірів, затягуванням плану, шприцем. Кожен із них заради цього проведе скільки завгодно маленьких і великих дослідів. Іноді так і кортіло провести з Профом маленький «дослід», та й Ма-естро задушити заразом, як кошеня. Знав, шкоди від цього людям поменшає.
Втікач, ідучи берегом, знову придивився до слідів. Дістав ніж. Жодних сумнівів – геологи. Тут мили шліх. Потім сушили над багаттячком – на піску ще зберігся слід від консервної банки. Лезо ножа зняло верхній шар піску з крупинками чорноти. Мабуть, хтось відволік людину – трохи шліху просипалося повз пакет.
Макар часто спостерігав, як Булах промивав шліхи в мисці, а потім подовгу роздивлявся залишок під лупою – спромігся десь роздобути. Втікач неприязно оглянув мимовільних попутників. Тепер шкодував, що розійшлися з Булахом і Сивим. Замість цієї нечисті сиділи б поруч справжні люди. Разом пили б чай, розмовляли по-людськи, а не базарили, ботали й гнули матюки. Мабуть, незабаром і зовсім по-вовчи завиє від подібного життя та туги. Мало споганювався в таборі, тепер і на волі в «екскриментах». У безбережній тайзі не знайшов спокою.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу