Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

– Та він, як дитя, Профе. Голову на кін ставлю – і не подумає підірвати!

– Щось, Маестро, квапитеся розставатися з життям. Чи з’явився дублікат голови? – Посміхнувся Проф, дивлячись задумливо вдалину. – Розумію, самопожертва заради науки, за ідею… – Його погляд став осмисленим. Пильно глянув на свого охоронця. – Не засмучуйтеся, Маестро. Подвиг можливий у всі часи. У нас ще все попереду. А дубляжити юного друга продовжимо.

– Так давай на ніч в’язати. Кемарить, як мар’яжний король. А ми чи то холуї при ньому, чи то почесна варта…

– Погано, одначе, ви знаєте нашого друга, – Проф знову посміхнувся, – а там спробуйте. Тільки на мене не розраховуйте. Та й за наслідки самі відповідаєте.

Через два дні ранком Проф і Сергій не побачили ні Макара, ні його речового мішка. Біля погаслого багаття на газеті лежала почата коробка сірників, одна петля, кілька гачків для вудок і наконечників для стріл. Чорнів і моток волосіні з кінського хвоста.

– Уб’ю с-су-уку! – вибухнув Маестро, бігаючи навколо багаття. – Шалава… Падла… У ведмедя в барлозі знайду. Шматками різатиму! Жили по одній витягну…

– Справедливо! По ділу! Заслужив! Дійте!

– А якщо за звіром рвонув? – Маестро, як завжди, під поглядом господаря втягнув по-черепашачи голову в плечі й відразу ж охолонув.

– Ви що, не звернули уваги на газету? Поділився по-братерськи, – стримуючи лють, але у звичній манері повчав Проф. Та й що сказати, якщо Макар зник під час його чергування. – Припустимо, рогатину взяв на звіра. А казанок, речовий мішок…

– Хто б думав? Артист! Ну циркач! Поставлю, суку, на чотири кості…

– Ви краще скажіть, як далі продовжувати екскримент? Зможемо самі добувати необхідні матеріали? Хто очолить керівництво? І те де, і те пе… Виявляється, юний друг – не лише блискучий учений і артист, але й чудовий організатор! Від вагона турбот звільняв…

– Нам би в місто добратися іль до залізки…

– Геніальна думка! – знущався Проф. Ще ніколи не доводилося потрапляти в таку безвихідь. Як вибратися із зеленої глушини? Сірників на два-три тижні вистачить. Голод не загрожує. Проф кинув погляд на Маестро. – Ви хоч приблизно знаєте, в якій стороні блакитні міста?

– Десь там, – невпевнено кивнув головою Маестро.

– Тоді підемо. Будеш Сусаніним…

Утікачі, зібравши нехитрі пожитки, неквапно пішли в зелену невідомість. За весь день піймали кілька харіусів, та й ті з’їли без солі.

Наступного дня Макар лежав біля багаття, спостерігав із-під напівопущених повік за блатарями. Прокинувшись, вони здивовано витріщилися на хлопця, тихенько про щось шепотіли, потім розвели багаття й поставили кип’ятити чай.

– Як ваше відрядження, юний друже? – ніби нічого не трапилося, запитав Проф під час їжі.

– Нормально, – стримано відповів юнак.

– Отже, екскримент триває за колишнім планом?

– За умови…

– Можете не продовжувати. Прошу вибачення, ми ж інтелектуальні люди, – перебив Проф. – Вас зрозумів. Блокираторний пристрій ліквідовується…

– Так-то воно краще, – уперше за час утечі Макар посміхнувся. Стеження й нічні «чергування» помітив одразу, але не знав, як провчити обох. Спочатку думав залишити по-справжньому. Та договір не хотів порушити – не їхньої породи. Пропадуть самі в тайзі. Свої сірники – і ті не вберегли від дощу в перші дні… За добу без солі залишилися.

Третій тиждень у перегонах добігав кінця. Тайга вранці стояла тиха, урочиста, поступово наливалася багрянцем. Минулої ночі втікачі до ранку тулилися ближче до вогню й один до одного. Ввечері, перш ніж лягати спати, розпалили ще одне багаття, а те, на якому варилася вечеря, Макар загасив, розгріб попіл і на ще гарячу землю накидав ялинового гілля.

– Ну й голова в тебе, Макаре! – не стримався першого холодного вечора Сергій.

– Інтелігентна голова, – уточнив Проф.

– Краще три кілка принеси, – відмахнувся Макар. – І плащі знімайте.

– Це навіщо ж? – запитав Проф, але скорився. Не ремствував. – У плащах тепліше ж спати…

– Зараз зрозумієте. – У головах навпроти другого багаття під гострим кутом до землі Макар вбив кілки й натягнув на них плащі.

– Плащ – відбивач! Дотепно! Маестро, ви не проти, якщо ми достроково присвоїмо нашому другові звання кандидата наук? Гадаю, заслужив. А дисертацію напише потім.

– Макарчик, без сумніву, будь-яку дисертацію напише. Із Макаром тільки підривати. Дивися, харч який – як у санаторіях! Із таким харчем підривати можна – без «корови» обійдемося. Курива лише не вистачає.