Леся Бернакевич - Скелет у шафі

Придивляючись до життя-буття обертівців, Світлана з кожним днем усе більше й більше переконувалася в тому, що незвичайною була не лише її тітонька-фантазерка. Її сусіди також нехтували комфортом та зручностями: ніяк не хотіли позбутися серпів із косами, ні граблів з коромислами, і живучими у них були ще ночви та ступи. Не минуло і тижня, як вона розчарувалася у сільській романтиці: у неї ніяк не складалися взаємини з онучами, вона не могла привчити свої ноги ходити босими по стерні, не знаходила підходу до комашок. І якби не доручення професора-шкандиби, то вона хоч сьогодні готова була чкурнути туди, де під сонцем мліє асфальт, де втомлено повзають розлізлі від спеки тролейбуси і зрідка трапляються кущі, стрижені під бокс!

На Світлану ринув такий потік інформації про населення Обертівки, що невдовзі на стіл доктора Трусевича ліг рапорт такого змісту: «За моїми спостереженнями, обертівці не піддаються окультуренню, як п’яти – сонячному загару. Коли до аборигена приходять гості, то він нізащо не запропонує їм тапочок, боїться, щоб його не назвали чистоплюєм. За моїми спостереженнями, туземці не вміють беззвучно їсти, голосно сьорбають, досі не встигли завести знайомство зі столовими приборами, закуски беруть руками, хліб – виделкою, вміст із сільнички спершу висипають собі на долоню, а вже тоді – в страву! А місцеві господині вимішують салати не ложкою, а п’ятірнею, щоб він м’якішим був!

Як я уже пересвідчилася, обертівці не люблять виголошувати промови за столом. Взагалі, з першої хвилини застільного ритуалу господиня намагається видерти пляшку з рук благовірного, вважаючи, що він уже спожив свою мірку. Зате гостям наливають від душі. А гості стримують господарів за руку, жінки перевертають свої келішки догори дном, а чоловіки примовляють: «Мені хіба що грамульку». Господар, обіцяючи вчинити волю гостя, нізащо не дотримує слова і постійно наливає по вінця. А гість завжди примудриться напитися, щоб його додому несли, бо чого буде іти? Хоча селяни в принципі не в захопленні від алкоголіків, проте тих чоловіків, які зовсім не вживають оковитої, вони мають за ніщо і думають, що ті уражені якимись недугами, про які не розголошується. До речі, тут презирливо ставляться до казенної горілки, кажуть, що вона – хімічна, бо без запаху. Запевняють мене, що немає нічого кращого понад самогонку, яка пахне буряком.

Навіть найбідніша господиня викладе на стіл останнє, але не відпустить з хати гостя голодним. Вона, за традиціями обертівської гостинності, яка тут утвердилася через відірваність від світу і відсутність бодай благенької чайної, намагається насипати гостеві вариво силоміць і у великій кількості. Гість, також дотримуючись неписаних правил місцевого хлібосольства, продиктованого безгрошів’ям та частими неврожаями, у свою чергу, пручається і вихоплює власну тарілку, наче йому пропонують не свіжі харчі, а ціаністий калій. А коли гостелюбній господині вдається покласти візитеру на полумисок тієї чи іншої салати, то він старається половину відсипати назад під приводом того, що – дуже ситий і їсти йому не хочеться. Отже, якщо обертівець і береться до їди, то лише скоряючись дуже вагомому арґументу: «Хай краще грішне черево трісне, ніж має пропасти Божа благодать!» Взагалі, вживання обертівських страв вимагає спецпідготовки! Традиційно гостей вгощають наїдками, з якими уже і я в останні дні встигла зблизитися: сиром у сметані, вареною картоплею зі шкварками, ставридою пряного посолу, яку купляють у районі і з якої потрібно власноручно виймати кістки і знімати шкіру. Поважають обертівці тушківку, ніколи не пропустять яєчні на шкварках, але справжньою окрасою їхнього столу є сало, якому не дають проходу на жодній забаві.

На прощання господарі намагаються обдарувати відвідувача яким-небудь гостинцем, що зробити нелегко. Бо якщо обертівцю вручити подарунок, то він не розгорне його і не висловить вам від нього своє захоплення, щоби сторонні не подумали, наче він – людина убога і в нього ніколи не було порядних речей. То ж він категорично відмовляється від дарунку. Справжнім мистецтвом вважається – дочекатися, поки господарі втратять пильність, і залишити в хаті їхні ксенії [4] Гостинці у стародавніх греків та римлян, які господар дарував своїм гостям для вияву гостинності. . Але добрий господар ніколи цього не допустить. Буває, що він наздоганяє гостя, який відійшов від садиби на добрих сто метрів, і кидає домашній сувенір йому до кишені чи за комір, наче вибухівку, а сам при цьому утікає. Бо ж раптом гість знайде спосіб повернути йому презент! Такий ось пінг-понг.