Святослав Липовецький - Червоно-чорне - 100 бандерівських оповідок

Здесь есть возможность читать онлайн «Святослав Липовецький - Червоно-чорне - 100 бандерівських оповідок» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2009, ISBN: 2009, Издательство: Піраміда, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«100 бандерівських оповідок» — історичні есе про національно-визвольну боротьбу українців у XX столітті. Складається із 100 невеликих історій про події визвольної боротьби, найцікавіші моменти з життєпису представників націоналістичного руху, а також спогадів. Хронологічно рукопис охоплює період від 1920 року (створення УВО) до 1991 року. Таким чином, твориться повна картина національно-визвольного руху, який згодом отримав назву «бандерівського». Винятком є дві статті, які слугують своєрідним «вступом до теми»: атентат українського студента Мирослава Січинського на польського намісника Анджея Потоцького у Львові в 1908 році та «Листопадовий зрив» 1918 року.
Варто зауважити, що більше двох десятків текстів є оригінальними спогадами учасників визвольної боротьби або ж її свідків (наприклад, представників інших національностей, які перебували у радянських таборах разом із українськими націоналістами).
Інтерес до видання полягає в тому, що сьогодні видаються чисельні історичні та художні твори, які стосуються лише одного етапу визвольної боротьби — УПА. В даному ж випадку, книга подає історії організованого визвольного руху — УВО, ОУН та інших структур, які діяли в Україні та діаспорі, у тому числі й історії з життя відомих провідників УПА.
Актуальність видання зумовлена також 100-літнім ювілеєм з дня народження Провідника ОУН Степана Бандери та 80-літтям з дня створення ОУН, які виповнюються в 2009 році.

Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Швидке знищення українських шкіл та гімназій безпосередньо загрожувало майбутньому українців в Галичині. Відтак, влітку 1926 року УВО приймає рішення вбити шкільного куратора і з цією метою відбувається підготовка бойовиків. Ними стали 19-літній Роман Шухевич та 20-літній Богдан Підгайний.

На відміну від попередніх атентатів, цього разу замах готувався ретельно й чітко. Було організовано все: починаючи від стеження за Собінським, закінчуючи таємним викликом Підгайного з-закордону, де він на той час навчався.

Замах відбувся ввечері 19 жовтня 1926 року у Львові Куратора Собінського було - фото 25

Замах відбувся ввечері 19 жовтня 1926 року у Львові. Куратора Собінського було вбито одним пострілом на безлюдній вулиці (як виявилось згодом, пістолет Романа Шухевича не спрацював).

Осіння мряка та швидка втеча атентатників не дозволила виявити жодного сліду вбивць, поза тим, поліція не знала й мотиву атентату: чи це була розправа українських націоналістів, а чи помста когось із вчителів, ображеного шкільним куратором.

Лише на початку 1927 року через свій офіційний друкований орган — «Сурму» — Українська Військова Організація взяла на себе відповідальність за вбивство польського чиновника. Це дозволило поліції сконцентруватись на арештованих, які мали відношення до українського революційного руху. І лише через два роки було засуджено цілком непричетних до атентату членів УВО: Василя Атаманчука та Івана Вербицького.

За іронією долі, хлопці в час, коли відбувався атентат перебували у кіно. І хоч міністр внутрішніх справ Польщі генерал Славой-Складковський на нараді, що стосувалась розкриття вбивства гримнувши кулаком об стіл вигукнув: «Злочинців треба зловити! І то правдивих!», — поліції, в безвиході, довелося висунути обвинувачення невинним Атаманчуку та Вербицькому.

Згідно з чинним тоді карним законодавством, на кару смерті можна було засудити людину, яка «безпосередньо приклала руку до вбивства». Собінський був вбитий лише одним пострілом, отже «вбивцею» міг бути лише один із підсудних. Це стало причиною того, що варшавський суд відмінив присуджену українцям кару смерті і уже в 1929 році львівський суд присяжних засудив лише Вербицького на кару смерті, а Атаманчука на 10-літнє ув’язнення. Згодом Івана Вербицького було «уласкавлено» — шибеницю замінено на 15-літнє ув’язнення.

Начальна Команда УВО якийсь час розглядала можливість переправлення Шухевича та Підгайного в одну із нейтральних країн і там оприлюднення правди про атентат. Втім, цей план не був реалізований і обидва засуджених мужньо відбули своє незаслужене покарання.

Реакцією Василя Атаманчука на довгий засуд були слова, промовлені адвокату: «Добре! Я цю кару без ніякого нарікання відбуду, але ще раз запевнюю, що я нічого не винен. Коли Організація цього від мене жадає, я буду сидіти до кінця».

Червоночорне 100 бандерівських оповідок - изображение 26

11. Б Академічній гімназії

«Зовсім іншим „привілеєм“, але вже не офіційним, а радше моральним зобов’язанням, були наші Листопадові свята, в які ми вкладали також багато душі. Незалежно від загальних листопадових панахид, що їх відправляли здебільша в навечер’ я роковин на Святоюрському майдані перед церквою, мали ми свою власну, учнівську св. Літургію та панахиду, що її відзначували перед навчанням у школі, о 7 год. ранку, щоб на 8 годину встигнути на лекції. Літургію відправляв один із гімназійних катихитів, здебільша о. д-р Спиридон Кархут, а самі учні старанно підготовляли та прикрашували символічну могилу. Це, за звичаєм, належало до учнів 7 кляси, і той обов’язок уважали ми за велику честь, подібно, як опіку над могилами стрільців, що її організували в Пласті окремі курені, насамперед у Львові, а потім, в часі літніх ферій, на славних бойовищах Маківки та Лисоні.

Між учнями й учителями була тиха угода, що в той день нормального навчання не було. Спочатку день був присвячений спогадам і гутіркам. Згодом, коли гімназією та вихованням у ній щораз більше цікавилася кураторія, професори викладали, але лекцій не перепитували. Якщо під сильнішим натиском того звичаю хтось із професорів не дотримувався, учні здебільша воліли погану оцінку, аніж відповідь.

Описаний „модус вівенді“, який по суті був певним компромісом, основно змінився, коли з наказу УВО згинув львівський куратор Собінський значною мірою особисто відповідальний за описані денаціоналізаційні заходи в українських школах. Як згодом виявилось, одним з атентатників був недавній учень філії Академічної гімназії, Роман Шухевич, майже безпосередньо після матури, під свіжим враженням всіх упокорень, яким досі загал не зумів протиставитись. У відповідь на атентат прийшло безглузде в політичному сенсі, а нелюдське з педагогічного погляду, зарядження, що українські школи мали приймати участь у жалібних відправах, наперед у спеціяльних церковних відправах, а на другий день у похороні, з вінками, які мали нести окремо вибрані делегації. То й була та остання крапля, що переливалася, і з того часу всякий компроміс був уже неможливий. Кожний з нас пережив тоді гостру боротьбу в своєму сумлінні. Особливо ж велика відповідальність лягала на 8-му клясу. Дехто мав повну підтримку з боку батьків, які не то, що не мали сумнівів, але й самі не дозволяли синам підкорятись і то як з патріотичних, так і з чисто педагогічних міркувань. В гіршому положенні були ті, чиї батьки були залежні від держави, як її службовці. Для мене рішення було одним з найважчих у житті, бо рішалася не тільки моя особиста доля, але й мого батька, що був професором гімназії і на той час навіть господарем моєї кляси, а навіть деякою мірою й гімназії. Найгірше дратувала та обставина, якої ми всі були свідомі, що ще перед десяти роками самі поляки були в подібному положенні в трьох різних займанщинах і вони мусіли добре пам’ятати подібні ситуації, описані з такою трагічною плястичністю поетами-патріотами, яких ми читали, і навіть їм співчували. Мабуть, цей момент переважив. А втім, я був також свідомий своєї ролі, як курінного провідника і голови Читальні. Більше місця цій події я присвятив інший спогад, а тут даю найважливіші моменти для розуміння цілости життя в наших тодішніх учнівських організаціях. Ми вибрали тоді ще якоюсь мірою компромісовий шлях: були приявні, за винятком кількох, на перевірці під час збірки в клясі, а потім розбіглися подорозі до церкви, чи на похорон, навіть на очах професорів, бо інакше й не могло бути. Після похорону почалося слідство, посипалися кари. Правда, наша професорська рада (мабуть, навіть солідарно з тодішніми професорами-поляками), а зокрема директор Ілля Кокорудз, зробили все, щоб справі дати якнайменше розголосу й покінчити її у власному колі. Тому кари обмежувались де „карцеру“ або обниження оцінок з „поведінки“, але атмосферу, що запанувала тоді в гімназії, було важко стерпіти. Насамперед припинилося близьке ставлення до професорів. Серед учнів утворилися окремі гурти, які мали різні погляди на тактику. Щоправда, бойкот у нашій клясі накладено тільки на одного, що голосно засуджував поведінку більшости, а вірніше — почування більшости, але за деякий час почалися й доноси, і це зараз же використала поліція, яка почала шукати конфідентів серед учнів.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок»

Обсуждение, отзывы о книге «Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x