Томас Кініллі - Список Шиндлера

Водночас Амон побачив молоду жінку, яка ходила навколо недобудови, розмовляла з групами будівельників, спрямовувала їх, давала вказівки.

— Це хто така? — спитав він Гуяра.

— В’язень Діана Райтер, — відповів Гуяр, — інженер-архітектор, їй доручили проектування бараків. Вона сказала, що котловани було неправильно вирито, і вимагає, щоб усе каміння й цемент розкопали й почали будувати все з нуля.

Подивившись на обличчя Гуяра, Ґьот зрозумів, що той мав гарячу суперечку з жінкою. По суті, Гуяр закінчив тим, що став кричати на неї: «Ти тут бараки будуєш, а не гребучий готель “Європа”!»

Тепер Амон злегка посміхнувся до Гуяра. «Ми не будемо сперечатися з цими людьми», — немовби пообіцяв він. Наказав привести її.

Дивлячись на її ходу, Амон уже міг уявити собі ту фальшиву елегантність, яку їй прищепили заможні батьки, європейські манери, які вони в ній виховали, посилаючи дочку, котру чесні поляки не прийняли б до університету, до Відня чи Мілана по професію, яка мала б дати їй захист. Вона підійшла до нього так, ніби його і її посади об’єднали б їх у боротьбі проти тупого сержанта і неякісної роботи якогось есесівського інженера, який наглядав за риттям котлованів. Вона не знала, що він ненавидів її найдужче як людину, яка вважає — навіть попри очевидність його есесівської форми, попри те, що саме тут будується, — ніби її національність не помітна.

— Ви посперечалися з обершарфюрером Гуяром, — сказав Ґьот, немовби констатуючи факт.

Діана рішуче кивнула: мовляв, гер комендант її зрозуміє, незважаючи на те, чого не розуміє цей ідіот Гуяр.

— Усі котловани з цього боку необхідно вирити заново, — енергійно сказала вона.

Звичайно, Амон розумів, що «вони» такі — схильні спеціально розтягувати роботу, щоб зберегти робочу силу в безпеці, поки процес триває.

— Якщо не перекопати заново, — сказала Діана, — то, як мінімум, зсунеться південний бік бараку. Тоді все розвалиться.

Вона пояснювала далі, Амон кивав і гадав, що вона, напевно, бреше. Перший принцип — ніколи не слухати єврейського спеціаліста. Єврейські спеціалісти всі на один копил: прихильники Маркса, який наголошував на цілісності керівництва, і Фрейда, який замахнувся на цілісність арійської душі. Амон вважав, що дівчина-архітектор своїми аргументами загрожує його особистій цілісності.

Він викликав Гуяра. Той неохоче прийшов. Він гадав, що йому зараз накажуть робити, як радить архітектор. Те саме думала й Діана.

— Розстріляти її, — сказав Амон Гуярові.

Звичайно, запала пауза: сержант намагався перетравити наказ.

— Розстріляти! — повторив Амон.

Гуяр узяв дівчину під лікоть і зібрався відвести кудись, щоб розстріляти без свідків.

— Тут! — сказав Амон. — Розстріляти на місці! Це моє розпорядження.

Гуяр знав, як це робиться. Він схопив її за лікоть, підштовхнув перед себе, витяг із кобури маузер і вистрілив їй у потилицю.

Звук пострілу вразив усіх, хто працював на тій ділянці, здається, крім катів і самої панни Діани Райтер. Помираючи, вона опустилася на коліна й підвела очі: «Це вам не допоможе», — казав цей погляд. Знання, яке стояло в її очах, вжахнуло Амона, виправдало, піднесло його. Він не знав і не повірив би, що такі душевні стани, як у нього, мають клінічні назвиська. По суті, він гадав, що піднесення до нього обов’язково приходить, коли він чинить акт політичної, расової чи моральної справедливості. А проте, отримавши своє, ввечері після повноти переживання цього моменту Ґьот відчув таку порожнечу, яку, щоб не бути знесеним вітром, немов порожня оболонка, він намагався заповнити, збільшуючи власний розмір і стійкість їжею, алкоголем, контактом із жінками.

Крім цих міркувань, розстріл Діани Райтер, таке собі скасування її західноєвропейського диплома, мав практичну цінність: жоден із тих, хто будує бараки й дороги в Плашуві, не повинен вважати себе незамінним — якщо панну Діану Райтер не врятував її професіоналізм, то єдиний шанс давала тільки сумлінна анонімна праця. Тож ті жінки, які тягли блоки зі станції Краків-Плашув, робітники каменоломень, чоловіки на будівництві бараків — усі вони енергійно працювали, засвоївши урок панни Райтер.

А Гуяр і його колеги тепер дізналися, що розстріл на місці в Плашуві є дозволеним заходом.

Через два дні після візиту промисловців до Плашува Шиндлер завітав у тимчасовий кабінет коменданта Ґьота в місто, прихопивши з собою пляшчину бренді. На той момент звістка про вбивство Діани Райтер дійшла до адміністрації «Емалії» — і зміцнила переконаність Шиндлера, що переносити фабрику до Плашува не можна.