Томас Кініллі - Список Шиндлера

Кожен працівник фабричного цеху знає, до чого йдеться, сказав Оскар. І тепер немає сенсу нічній зміні пересиджувати тут, бо після цього разу їм уже не буде куди повертатися.

— І сказати я їм можу хіба що, — продовжив Оскар, знову приклавшись до коньяку, — щоб вони не ховалися, якщо не впевнені у своїй схованці.

Він чув, що план полягає і в тому, що гетто розберуть на шматочки після зачистки. Кожну порожнину за стіною промацають, кожен килимок на горищі піднімуть, кожну нішу відкриють, кожен підвал замурують.

— І сказати я їм можу тільки одне: не треба опиратися.

І виходило, отже, так, що Штерн, мішень майбутньої операції, сидів і намагався заспокоїти гера директора, котрий у цих подіях був усього-на-всього свідком. Уважність Оскара до своїх єврейських робітників тьмяніла на тлі більшої трагедії: гетто доживало останні дні. «Ну Плашув же — це установа, де працюють, — казав Штерн. — І, як будь-яку установу, його можна пережити. Це не Белжець, де смерть виробляють так, як Генрі Форд виробляє автомобілі. Так, шикуватися за командою в Плашуві — це принизливо, але то ще не кінець світу». Коли Штерн закінчив зі своїми аргументами, Оскар підклав великі пальці під скошену кришку свого столу, і на кілька секунд здалося, що він хоче її відірвати.

— Ви розумієте, Штерне, — сказав він, — що це, хай йому грець, нікуди не годиться!

— Та отож, — відказав Штерн. — Але це єдиний вихід.

І він далі щось аргументував, цитував, проводив якісь дрібні розрізнення, але сам був наляканий. Адже Оскар скидався на людину в кризовому стані. Якщо зневіриться Оскар, розумів Штерн, усіх євреїв буде звільнено з «Емалії», бо директор захоче вмити руки від усієї цієї нечистої справи.

Ще настане час зробити щось краще, запевняв його Штерн. Але нині зарано.

Припинивши намагання відірвати кришку від столу, Оскар знову знесилено відкинувся в кріслі.

— Ви знаєте цього Амона Ґьота, — сказав він. — У нього є своя привабливість. Він може зайти в кімнату й просто загіпнотизувати вас. Але він ненормальний.

Уранці останнього дня гетто — то виявилася субота, тринадцяте березня, — Амон Ґьот прибув на пляц Згоди в ту годину, яка за офіційним часом передувала сходу сонця. Низькі хмари стирали будь-яку чітку межу між ніччю і днем. Він бачив, що солдати зондеркоманд уже були на місці і стояли на закляклій землі у скверику посередині, курили і тихо посміювалися, щоб їхню присутність не помітили мешканці гетто на вулицях за аптекою Панкевича. Дороги, якими вони рухатимуться, були чисті, немов на макеті міста. Залишки снігу лежали брудними купами в риштаках і понад стінами. Можна з усією певністю уявити, як сентиментальний Ґьот відчув приплив батьківських почуттів, побачивши цю мирну сцену і дружність молодих людей, які чекали початку операції посеред площі.

Амон хильнув коньяку, чекаючи на штурмбанфюрера Віллі Гаазе, який керував сьогоднішньою операцією стратегічно, але не тактично. Сьогодні гетто А — на захід від пляцу Згоди — те місце, де мешкають усі євреї, які працюють (зберігають здоров’я, надію, власну думку), буде зачищено. У гетто В, маленькій, на кілька кварталів території в східній частині гетто, мешкали старі люди — останні з безробітних. Їх вичистять звідти за сьогодні, у крайньому разі до завтра. Їхнє місце призначення — великий табір знищення під орудою коменданта Рудольфа Гьосса, в Аушвіці. Гетто В — то була прямолінійна, чесна робота. Гетто А натомість являло собою виклик.

Кожен хотів бути тут цього історичного дня. Єврейський Краків простояв щонайменше сім століть — і ось цього вечора чи в крайньому разі завтра ті сім століть стануть поголоском, чуткою, і Краків буде judenrein (очищеним від євреїв). І кожен дрібний функціонер із СС хотів мати змогу сказати, що на власні очі бачив, як це сталося. Навіть Ункельбах, тройгендер ножової фабрики «Прогрес», який мав якесь там резервне звання СС, вбрався в сержантську форму й пішов у гетто з одним із загонів. Так що шановний Віллі Гаазе, офіцер, який брав участь в організації дійства, мав повне право теж долучитися до нього особисто.

Амон відчував, як завжди, легкий головний біль і деяку спустошеність після гарячкового безсоння, яке після півночі його не відпускало. А проте він теж був тут і відчував деякий професійний захват. Який великий дар зробила Націонал-соціалістична партія есесівцям, даючи їм змогу йти до бою без фізичного ризику, отримати почесті без тих прикрих пригод, які трапляються в справах, пов’язаних зі стріляниною. Психологічної ж безкарності досягти було важко. У кожного офіцера СС серед знайомих були самогубці. Навчальні документи СС, складені для запобігання цим марним втратам, наголошували, що великою простодушністю є вважати, що коли єврей не має жодної видимої зброї, то він позбавлений зброї соціальної, економічної, політичної. А насправді він озброєний до зубів. Будь сталевим, казали ті документи, адже єврейська дитина — це культурна міна вповільненої дії, єврейка — це біологія зради, а єврей — то ворог такого рівня непримиренності, яка й не снилася жодному росіянину.