Томас Кініллі - Список Шиндлера

Такий темп роботи накладає обмеження, відзначив унтерштурмфюрер Ґьот. Мешканців гетто не можна, звичайно, переселити сюди, доки не побудують бараки й не поставлять загородження й вишки. Щодо швидкості, з якою працювали в’язні на далекому пагорбі, він зауважень не мав, про що тихо сказав своїм супутникам. Насправді він у глибині душі був вражений, що уже в таку неранню годину, в таку неприємну погоду есесівці й українці на далекому схилі не дають думці про вечерю й теплі бараки сповільнити темп праці.

Горст Піларжик запевнив його, що завершення ближче, ніж здається: землю розрівняли терасами, котловани вирито, незважаючи на мороз, і багато будівельних блоків доправлено зі станції. Гер унтерштурмфюрер зможе поговорити з підприємцями завтра: зустріч призначено на десяту ранку. Але сучасні методи в поєднанні з великою кількістю робочої сили означали, що табір можна збудувати майже блискавично.

Піларжику здавалося, що Ґьот може бути прикро вражений. Насправді Амон був у захваті. У побаченому він уже розгледів остаточний вигляд того, що будувалося. За огорожі він не хвилювався. Паркани будуть скоріше психологічним засобом для в’язнів, ніж необхідним застережним об’єктом. Бо після того, як на Подґужі СС застосує встановлену методу ліквідації гетто, люди ще й будуть вдячні за плашувські бараки. Навіть ті, хто має арійські папери, ще приповзуть сюди в пошуках темного койкомісця вгорі на сирих, вкритих інеєм дошках. Більшості з них дріт потрібен лише як декорація, щоб вони переконали себе, що перебувають в ув’язненні проти власної волі.

Зустріч із місцевими господарями фабрик і тройгендерами відбувалася в кабінеті Юліана Шернера в центрі Кракова вранці наступного дня. Амон Ґьот прибув, по-братньому всміхаючись, у новенькій формі Ваффен-СС, пошитій точно на його велетенську фігуру, з виглядом великого начальника. Він був переконаний, що вмовить незалежних осіб: Боша, Мадріча, Шиндлера — перевести свою єврейську робочу силу за табірний дріт. До того ж дослідження, проведене серед мешканців гетто, виявило в них чимало таких навичок, які зробили би Плашув надзвичайно вигідною справою. Там були ювеліри, майстри з м’яких меблів, кравці, яких можна використовувати на особливих підприємствах під орудою коменданта, виконуючи замовлення СС, Вермахту, заможних німецьких чиновників. Буде швацька фабрика Мадріча, емалева — Шиндлера, той металевий завод, який пропонується створити, фабрика щіток, склад, де перероблятимуть ношену, пошкоджену чи забруднену форму вермахту з російського фронту, ще один склад, де робитимуть те саме з одягом євреїв, захопленим у гетто, щоб потім постачати ним німецькі родини, постраждалі від бомбардувань. Він знав з досвіду справ з есесівськими складами хутра і коштовностей в Любліні, бачивши своїх начальників у ділі й одержавши свою частку, що з більшості отих тюремних підприємств матиме особистий відсоток. Амон Ґьот досяг того щасливого моменту кар’єри, коли обов’язок і фінансові можливості збігалися. Життєрадісний шеф поліції СС Юліан Шернер за вчорашньою вечерею говорив Амонові про те, які великі можливості відкриває Плашув перед молодими офіцерами — перед ними обома.

Шернер почав зустріч із розмови про людей на фабриках. Він гордо просторікував про «концентрацію праці», немовби то був великий економічний принцип, щойно винайдений функціонерами СС. У вас уся робота буде прямо на місці, наголошував він. Увесь поточний ремонт і технічне обслуговування фабрик вам не коштуватиме і гроша, не буде й орендної плати. І всі панове запрошуються подивитися місце майбутніх цехів у Плашуві сьогодні ж по обіді.

Відрекомендували нового коменданта. Він сказав, що йому надзвичайно приємно мати справу з оцими діловими людьми, чий вагомий внесок у підтримку фронту широко відомий.

Амон показав на мапі табору місце, виділене під фабрики. Поряд стояв чоловічий табір; жінки, з невимушеною милою усмішкою сказав він, матимуть пройти до цехів трохи далі, сто-двісті метрів під гору. Він запевнив шановне панство, що його головне завдання — стежити, щоб табір працював злагоджено, тож він не бажає втручатись у внутрішню політику кожної фабрики чи якось змінювати ту автономію керування ними, яку господарі мали в Кракові. Його інструкції, як міг підтвердити гер Шернер, недвозначно забороняли йому таке втручання. Але оберштурмфюрер коректно вказав на взаємну вигоду перенесення промисловості в табір. Господарі фабрик не матимуть платити за вищеназване, а він, комендант, не буде зобов’язаний надавати охорону для супроводу в’язнів до міста й назад. Вони ж мають розуміти, як негативно довгий похід і ворожість поляків стосовно колони євреїв може зменшити цінність працівників.