Алай - Коли курява спаде

Характерною ознакою традиційного тибетського жіночого одягу вважаються довгі білі рукави.

Імовірно, чотири туси, відомі в історії північно-східної частини Г'єлронга (нині Баркхем тиб ., Maerkang кит .), як Сомо ( тиб . so mo), Чокце (тиб. cog tse), Дзігак ( тиб . rdzi'gag) та Тенпа ( тиб . bstan ра), слугували прототипами персонажів туси, діючих у романі.

Ідеться про Нгулчу, або «Срібну ріку», китайською — Дадухе («Велика переправа» — приток ріки Міньцзян, чиї витоки знаходяться біля південного схилу гір Міньшань на території Нгава-Тибетського-Цянського автономного округу в провінції Сичуань.

Один із шести світів буття, окрім уділів богів, напівбогів, людей, тварин, духів, є нарака або пекло, де перебуває внаслідок накопичених гріховних діянь аж поки вони не скінчаться, жива істота.

За давньою китайською традицією в рот небіжчика вкладали яшму, про що свідчать численні археологічні знахідки.

Йдеться про обряд викупу життя, в даному контексті — захисту правителя, що здійснюється над фігурками у вигляді умовних замісників людини — г'єллуд.

Співається фрагмент міфу про битву Яка Карва і Коня Кхугронмендара, молодшого з трьох братів Коней, в якій Кінь отримав перемогу над Яком за допомогою людини.

Першим у битві з Яком гине старший брат Кінь.

За тибетськими народними уявленнями, людина гине, коли розбивається бірюза, місцеперебування її душі — ла, що у тибетців втілює життєву силу. Про майбутню небезпеку віщують зміни кольору бірюзи.

Міф, що містить історію про війну між Яком і Конем, зафіксований серед тибетських документів, віднайдених у Дуньхуані і датованих VI—IX ст.

У тибетців книга, або печа (тиб.) відома у двох формах: давня рукописна, що походить з Дуньхуану у вигляді горизонтального сувою; в традиції, що походить з Індії, являє собою низку горизонтальних вузьких аркушів паперу з нанесеним текстом, іноді скріплених, між двома дерев’яними кришками, часом загорнутих у тканину жовтого, червоного, барвистого кольорів, але жовтому надавалася перевага як кольору віри.

Одна з восьми понадприродних сил — літати (а ще проходити крізь стіни, залишатися вічно юним, ставати незримими тощо), що набуваються свідомо духовною практикою, або проявляються спонтанно.

До духів низової тибетської міфології належать жіночі духи подвійної природи із почту як гнівних, так і добрих богів — «кхадома», що можуть приносити як добро, так і зло; можуть поставати і в людській подобі.

Натяк на притчу про суперечку між павичем і змією, що сходить до вчення шейха Ади, сина Мусафира (XII ст.), і вказує на традиційну суфійську доктрину «внутрішнього і зовнішнього».

Борошно з обсмаженого голозернового ячменю — цзамба, що завжди разом із чашкою для чаю у торбинці при собі має кожний тибетець.

Одне з найскладніших і дискусійних понять буддизму. Мета буддійських споглядань на шляху до звільнення — «осягнення порожнечі», що в різних напрямках буддійської думки трактується по-різному.

Під час подій китайської революції 1911–1912 рр. повалено маньчжурську династію, а відтак правляча школа гелук на чолі з далай-ламою перестала бути придворною при імператорі в Пекіні.

У переносному сенсі — «Сніжний» — назва Тибету. Під час подій китайської революції 1912 р. в Тибеті відбувалося військове протистояння як між тибетцями і китайцями, так і між тибетцями, що підтримували уряд далай-лами і тими, хто був орієнтований на китайців.

Головний герой тибетського епосу — Ґесар, за однією з версій, волею богів посланий на землю звільнити чорноголових, тобто тибетців, від злих і ворожих сил.

Натяк на один з міфів, за яким Тибет містився на спині великої риби, чия голова сягала Непалу, а хвіст у Кхамі; і коли риба рухала головою, в Кхамі починався землетрус.

Перший найбільший землетрус XX ст. на заході Сичуані, у складі якої нині знаходяться й тибетські землі, зокрема і Г'єлронг, датується 1933 р.

Посада ката в Тибеті була спадковою; за своїм соціальним статусом вони займали один із найнижчих щаблів у суспільстві.