Примо Леви - Чи це людина

Його слава надзвичайного робітника поширилась дуже швидко і, за абсурдним табірним законом, від того часу він практично перестав працювати. Його викликали до себе безпосередньо майстри лише на ті роботи, де були потрібні особливі вміння та сила. Крім надання цих послуг, він наглядав за нашим щоденним банальним увиханням, поводячись нахабно і грубо, зникаючи часто у якихось таємничих справах в хтозна-яких закутках фабрики, звідки вертався з відстовбурченими кишенями, а часто з явно наповненим шлунком.

Еліас краде дуже природно і невинно; при цьому йому властива інстинктивна хитрість диких тварин. Його ніколи не ловлять на гарячому, бо краде він тільки тоді, коли випадає певна нагода; але коли вона вже випадає, Еліас краде неминуче і сподівано, як падає камінь, коли його впустити. Крім того факту, що застукати його важко, цілком зрозуміло, що карати його за крадіжки було б цілковито марною справою — для нього вони є таким самим проявом життя, як дихання і сон.

Можна замислитись над тим, що він за людина, цей Еліас. Може, він божевілець, незбагненний і позбавлений людської логіки, який потрапив у табір волею випадку. Може, він якась рудиментарна істота, пережиток, чужий нашому сучасному світові і краще пристосований до первісних умов табірного життя. А може, він є, натомість, просто витвором табору, тим, чим станемо ми всі, якщо не помремо тут і якщо табір не зникне раніше.

Частка істини є в усіх трьох припущеннях. Еліас витримав нищівну силу ззовні, бо фізично він незнищенний; він витримав руйнування зсередини, бо недоумкуватий. Отже, насамперед він — релікт, який вижив, бо найкраще пристосований, це приклад людини, яка найбільше надається до такого способу життя.

Якщо Еліас повернеться на свободу, він опиниться на маргінесі людського суспільства — у в’язниці або в божевільні. Але тут, у концтаборі, нема злочинців, ані божевільних; злочинців нема, бо нема морального закону, який можна переступити, і нема божевільних, бо поведінка наша чітко визначена, і кожен наш учинок, у свій час і на своєму місці, однозначно є єдиним можливим.

У концтаборі Еліас благоденствує і тріумфує. Він добрий робітник і добрий «організатор», і з такої подвійної причини його з певністю оминають селекції і поважають зверхники та товариші. Для того, хто не має надійних внутрішніх ресурсів, хто не вміє добувати з власного самоусвідомлення силу, необхідну для того, щоб вхопитися за життя, єдиний шлях до спасіння веде до того, чим є Еліас: до слабоумства та тваринячого лукавства. Усі інші шляхи ведуть в нікуди.

У зв’язку зі сказаним хтось, можливо, захоче робити з цього висновки, а може й встановлювати правила для нашого щоденного життя. Хіба нема серед нас Еліасів, більш чи менш подібних до нього? Хіба не бачимо ми навколо індивідів, які не мають мети в житті, позбавлених будь-якої форми самоконтролю та сумління? І вони живуть не всупереч цим своїм недолікам, а точно, як Еліас — завдяки їм.

Це серйозне питання, але ми його не зачіпатимемо, бо тут йдеться про табірні історії, а про людину поза концтабором було вже написано багато. Та одну річ ще варто додати: наскільки можливо судити ззовні і наскільки фраза ця взагалі може мати якесь значення, Еліас, правдоподібно, був людиною щасливою.

Натомість Анрі є людиною найвищою мірою культурною та обізнаною, яка має свою всеохопну і органічну теорію про способи виживання в концтаборі. Йому всього лиш двадцять два роки; він надзвичайно розумний, розмовляє французькою, німецькою, англійською та російською, має блискучу природничу і гуманітарну освіту.

Його брат загинув у Буні минулої зими, і відтоді Анрі порвав усі емоційні зв’язки; він закрився у собі, мов у панцирі, і бореться за життя безупинно, всіма ресурсами, які може почерпнути зі свого бистрого інтелекту та вишуканої освіти. Згідно з теорією Анрі, щоб уникнути знищення, людина може застосувати три методи, не втрачаючи права називатися людиною: це «організація», жалощі і крадіжка.

Сам він практикує всі три методи. Ніхто не вміє краще за Анрі обводити навколо пальця («обробляти», як каже він) англійських військовополонених. У його руках вони стають справжніми курми, які несуть золоті яйця; досить згадати, що в обмін на одну-єдину англійську сигарету в концтаборі можна дістати їжу на цілий день. Якось навіть бачили, як Анрі їсть справжнє яйце, зварене на круто.

Торгівля товарами англійського походження є монополією Анрі, і це його «організація»; але інструментом проникнення до англійців та інших є жалощі. В Анрі делікатне і трохи хтиве тіло та обличчя святого Себастьяна з картини Содоми; очі його чорні й глибокі, борода йому ще не росте, рухається він з млосною природною елегантністю (проте якщо потрібно, він вміє бігати і стрибати, мов кіт, а ємність його шлунка лише трохи поступається шлункові Еліаса). Про ці свої природні таланти Анрі чудово знає, користуючись ними з холодною компетентністю того, хто орудує науковим приладом — і досягає дивовижних результатів. По суті, це було відкриття: Анрі відкрив, що жалощі, будучи почуттям первинним та інстинктивним, чудово проростають, якщо їх там спритно посіяти, якраз у примітивних душах тих тварюк, які нами командують — тих самих, хто не вагається звалити нас з ніг ударом кулака без жодної причини і стусати ногами, коли ми лежимо на землі — і добре усвідомив величезне практичне значення цього відкриття, на якому він заснував свою особисту комерційну справу.