Максим Бутченко - Петлюра. Боротьба

Суд перетворився зі звинувачення вбивці на звинувачення жертви. Більшовикам важливо було не тільки вбити Петлюру, а й максимально заплямувати його ім’я, приписавши йому єврейські погроми. Важливим було скомпрометувати лідера боротьби за незалежність України. Так, це були темні часи, коли правила бал «отаманщина», а погроми чинили не лише анархісти, а й ті ж більшовики та білі. У 1919 році Петлюра видав щонайменше п’ять указів, якими заборонялися єврейські погроми. Ба більше: У.Н.Р. виплачувала допомогу в розмірі 35 млн гривень постраждалим у погромах. У.Н.Р. — єдина країна, де було міністерство єврейських справ і велася підготовка до створення єврейської автономії. І яка ж історична несправедливість: Петлюру, який намагався залагодити проблему, не був ініціатором або співучасником погромів, у них і звинуватили.

Останні дані з французьких архівів свідчать про те, що більшовики боялися повернення Петлюри в Україну і вбили його. Це — документи з архіву моргу лікарні Шаріте (L’hôpital de la Charité de Paris) у Парижі та поліцейська кримінальна справа за фактом убивства Шварцбардом Петлюри. Ці документи зберігаються у французькій державній установі — Архіві префектури поліції (Archives de la Préfecture de police), розташованому неподалік від Парижа в містечку Ле-Пре-Сен-Жерве (округ Бобіньї департаменту Сена-Сен-Дені). Подаю один із рапортів, опублікованих у журналі «Архіви України», в якому йдеться про те, що Шварцбард у день убивства відправив листа своїй дружині, в якому пояснював, чому так чинить. Але річ у тому, що саме в цей момент, коли Шварцбард буцімто відправляв листа, і сталося вбивство Петлюри. Згідно з історичними хроніками, Шварцбард не намагався втекти, а залишився на місці злочину. Отже, лист за нього відправляв хтось інший, найпевніше більшовицький агент.

Рапорт про обставини і час відправки С. Шварцбардом

телеграми дружині у день вбивства ним С. Петлюри

17 червня 1927 р., Париж

Додається на прохання пана Пера

у справі Шварбарда

Керівник поштового відділення № 113 на площі Отель де Віль, опитаний у зв’язку з дорученням, яке додається7, сказав, що час подачі телеграми пнев­матичною поштою8, надісланої Шварбардом до дружини з точністю до п’яти хвилин засвідчує відтиск печатки на двох наклеєних марках — 14 год. 35 хв.

Він пояснив, що ця печатка була поставлена з допомогою компостера, де часові позначки змінюються що п’ять хвилин.

В комісаріаті поліції району Одеон, куди одразу після скоєного, повели звинуваченого Шварцбарда, інспектор, який сам обшукав звинуваченого, помітив, що при ньому не було телеграми, про яку йде мова. Цю телеграму знайшли тільки в час обшуку, яку зроблено за місцем проживання [Шварцбарда] за адресою: 82, бульвар Деменмонтар в Парижі.

Оскільки злочин, в якому звинувачують пана Шварцбарда, був скоєний приблизно 14-ої години між 10—15 хвилинами, здається неможливим, щоб те­леграма, яку надіслав вбивця своїй дружині, була відправлена близько 14 год. 35 хв. із поштового відділення № 113 на площі Отель де Віль.

Це не має пояснення, тут варто запитати, чи не є це просто помилкою поштаря.

Поштар того відділення, якого спеціально допитали, сказав, що йому здається таке неможливим, оскільки службовець, який отримує пневматичні телеграми, має змінювати [на компостері] цифри що п’ять хвилин. Якщо допустити, що зазначений службовець помилився, коли він міняв цифри, і що він поставив цифру 14 замість 13, то це дасть змогу вирішити проблему. Неможливо визначити, як було насправді і жодного іншого пояснення не вдалося найти »33.

Отже, як стає зрозумілим, не тільки сам процес був сумнівним — Петлюру ніяк не можна було звинуватити в організації та сприянні єврейських погромів, — але навіть саме вбивство сталося, напевно, за участю більшовицької агентури. Кремль завжди хотів довести, що вільної і незалежної України не може існувати. Адже Петлюра показав, як можна боротися за Україну — всупереч усім обставинам, його приклад потім підхопили всі інші герої.

На початку XX століття українці й не мріяли про незалежність, сам Петлюра на світанку своєї політичної кар’єри вів мову лише про автономію України. Але навіть це неабияк дратувало Росію — вона боялася українського національного відродження. Доти прихильників української ідеї називали «мазепенцями», та вже починаючи з 1918 року — «петлюрівцями». Відтак — «бандерівцями». Чомусь ідею незалежності російська влада намагалася асоціювати з однією людиною, хоча в Україні, як відомо, «два козаки — три гетьмани», й ніколи культ особи не приживався і не приживеться.