Василь Шевчук - Терновий світ

Тарас дивився мовчки, як добрі приятелі його радіють ново народженій, — в тяжких і довгих муках! — давно жаданій книзі, й грудьми його розходився щасливий щем. Укотре може вигукнути, що друзів йому господь знаходить і посилає щи рих! А це велике благо на цій землі, оскверненій користолюб ством, пихою та плазуванням перед чинами й силою, в держа ві, де не уявляють собі життя без ідолів, що полюбляють понад усе криваві жертви й почесті дохристиянських старих часів…

…І все-таки світ не стоїть на місці! Нехай поволі, людство стає мудрішим, вищим… Як вийшов перший його «Кобзар», було всього — й осанна, і побиття камінням. Тепер же всі редакції — одна поперед одною — роздмухували його пригаслу за стільки літ мовчання літературну славу й возносили в такі небесні сфери, що іноді ставало страшно. У той вогонь Тургенєв, який узявся гаряче за визволення його рідні, підкинув ще й щасливу думку — створити і надрукувати в «Народном чтении» життєпис автора, що вийшов із кріпаків. І покотилися високі, дужі хвилі!..

За кілька днів по виході в світ «Кобзаря», коли Тарас обдумував проект своєї хати, в майстерню вбіг Микешин.

— А ось і перша ластівка! — потряс газетою, яку тримав, немов пернач полковницький.

Тарас і дихать перестав.

— Лупцюють?.. Це, певно, «Северная пчела»?..

— Вона. Але не б'є, а хвалить!

— Можна так похвалити…

— Дай боже, батьку, кожному, — впав на диван, відсапався і розгорнув газету. — Послухайте…

— Не може бути, щоб «Северная пчела»… — не вірив ще в прихильність цього видання.

— Часи змінюються, як полюбляли казати римляни! — гукнув Микешин. — Слухайте. «Поспішаємо повідомити наших читачів про вихід у світ поезій малоросійського поета Т. Г. Шевченка, під назвою «Кобзар». Ця невелика, але чудово видана книжка прикрасила б будь-яку, і найбагатшу, літературу: це по-справжньому геніальні твори обдарованого художника. Шевченко — тип чисто народного поета-художника; у ньому, як у Крилові — Русь, відбилася вся Україна — поетична, філософська, життєва і буденна! Чи нам, чи комусь іншому випаде честь написати огляд цієї книги, та ми вважаємо себе в достатній мірі щасливими, оголосивши першими про її вихід. Ціна один карбованець п'ятдесят копійок сріблом. Продається в усіх книгарнях. До книги додано портрет Шевченка, добре виконаний, проте, як нам здається, не зовсім схожий».

— Хто це писав? — спитав Тарас схвильовано.

— Якийсь поганець Блюммер.

— Чому поганець?

— Твердить, що я несхожим вас змалював!.. Виходить, він вас бачив… А ви такого знаєте?

Тарас напружив пам'ять.

— Ні. Певно, якийсь студент… — І раптом спохватився: — Тут справді так написано чи ти місцями щось додавав? Скажімо, про геніальність…

— Ось хрест святий! Беріть, читайте, радуйтесь, — подав газету. — От же песиголовець — не зовсім схожий, каже!..

За місяць накотився дев'ятий вал.

Надвечір якось тихо постукав хтось у двері, ледь прочинив і запитав:

— Чи тут живе Шевченко Тарас Григорович?

— Тут, тут! — гукнув Тарас і встав зустріти гостя. Зібрався саме писать листа Варфоломієві, що взяв та й змовк, немов набрав у рот води.

Внизу стояв хлопчина й терпляче ждав, допоки він зійде униз. Вклонившись, подав журнал, який дістав з-за пазухи.

— Вам Добролюбов ось передав.

— Спасибі…

Не встиг розгледіти у негустих ще сутінках, який це номер «Современника», хлопчина зник… О! Третій… Ще березень не наступив, а він уже готовий… Щось в у ньому таке цікаве, що Добролюбов прислав тепер, не дочекавшись виходу журналу в світ?..

Піднявся на антресолі, де вже горіла свічка, — збирався ж писать у Корсунь Варфоломівві, — і сів до столу… Може, надрукували й вони листа-автобіографію, якого він написав до Оболонського, редактора «Народного чтения»? Микола Добролюбов навіщось брав примірник. Він знав про це…

Пробігся змістом. Ось воно!.. Стаття про нього… Знайшов сторінку дев'яносто дев'яту і розгорнув на ній журнал. «Кобзар» Тараса Шевченка. Коштом Платона Симиренка, Санкт-Петербург, 1860 рік».

Заплющив очі. Що в ній, оцій статті?.. На старість він став чомусь боятися всього, що мало якийсь стосунок… Не потерпав за славу свою, підбиту лихом, а ніби мимоволі оберігав зболіле серце… У «Современнике» ніхто не може йому завдати болю!.. Коли вже «Северная пчела»…

Рішуче став читати.

«Поява віршів Шевченка цікава не для самих тільки пристрасних прихильників малоросійської літератури, але й для всякого любителя справжньої поезії…»