Софі Перино - Дочка Медічі

— Клятий Альба! — каже мати.— Причина цього лиха — його дурні маневри та арешт кузена Коліньї. Невже чотири роки миру зійдуть нанівець через якогось іспанця?

Западає незручна тиша, і я користуюсь нагодою озирнутися й визначити, куди ми прямуємо,— вочевидь, до зали для нарад його величності. Коли ми дістанемось туди, нас із Генрихом не пустять усередину. Мабуть, мій брат думає про те ж саме, адже стає нахабним.

— У чому полягає загроза, пані? — запитує він.— І чим я можу допомогти моєму братові королю?

Мати витримує паузу і схвально розглядає Анжу.

— Ходімо,— рішуче каже вона.— Ви достатньо дорослий і маєте право бути присутнім на обговоренні. І достатньо сміливий, аби бути сильною правою рукою його величності,— потім її погляд звертається до мене.— Марго? А що ви тут робите?

Я мушу піти: іншого вибору немає, і це мене засмучує. У свої шістнадцять Генріх не набагато старший за мене, але те, що дозволено йому, заборонено мені. Дорогою до апартаментів матері я розмірковую, чи мені колись дозволять брати участь у більш значущих заходах при дворі, а не просто танцювати павану. В апартаментах я бачу натовп фрейлін. Схоже, побоювання пропустити щось важливе змусило щонайменше дві дюжини жінок знехтувати необхідністю перевдягнутися після полювання.

— Неподалік від палацу бачили велику кількість озброєних протестантів із принцом Конде на чолі,— кажу я. Коли я промовляю ці слова, в очах фрейлін бачу страх.

Ми чекаємо на інші новини. Якийсь час ми сидимо всі разом, аж тут заходить герцогиня Д’Юзес. Плеснувши в долоні, вона оголошує:

— Ми вирушаємо за годину.

— Куди? — запитує хтось.

— До міста Мо. Не витрачайте мій та ваш час на запитання. Беріть із собою лише необхідні речі, які знадобляться вам завтра. Усе інше служники відправлять згодом. Виходьте на двір — там все готове для від’їзду. Карет не буде.

Ми відкидаємо всі книги, шиття, інструменти, які відволікали нас до цієї миті, та біжимо з кімнати. Майже діставшись своїх апартаментів, я стикаюся з герцогом де Гізом.

— Спокійно, ваша високосте,— каже він, простягаючи руку, аби завадити моєму падінню.— Паніка не допоможе нам швидше потрапити до Мо.

— Чому саме Мо? — запитую я.

— Укріплене місто легше захищати, ніж палац, зведений для задоволення,— відверто каже він.

— Ми потребуємо захисту?

На мить він замислюється.

— Незабаром з’ясується. Якщо протестанти залишаться у Розе-ан-Брі, тоді ми даремно відмовилися від нашого полювання.

— Гадаєте, вони залишаться?

— Ні.

— Якою буде їхня мета, коли вони поїдуть?

Я затримую подих. На запитання такого типу мати ніколи не відповіла би, але герцог нещодавно розмовляв зі мною, як із розумною людиною.

Він оглядається навкруги, аби впевнитися, що ми самі, після чого наближається до мене. Він так близько, що я відчуваю його дихання.

— Кажуть, вони змовились викрасти короля.

Свята Марія! Яка жахлива зрада! Моє тіло тремтить, і герцог звертає на це увагу — його погляд сповнений турботи.

— Не бійтеся, ваша високосте. Вас супроводжуватимуть чимало озброєних охоронців, які допоможуть вам безпечно дістатися Мо,— стиснувши мою руку, він додає.— І я не дозволю, аби вам завдали шкоди,— він прибирає руку, наче знітившись від інтимності цього жесту.— Тепер ідіть і готуйтеся вирушати в дорогу.

іставшись Мо, ми розміщуємось у палаці єпископа, принаймні, представники вищої знаті. Куди поїхали дворяни менш шляхетного походження, мені невідомо. Його Превосходительство, звичайно, аж ніяк не готовий до нашого візиту. Інтенданти його величності попередили його за чверть години до приїзду королівської свити. Я співчуваю його милості, дивлячись, як він розгублено стоїть на вкритих килимами сходах власного помешкання у натовпі гостей. У палаці панує хаос. Служники з купою білизни снують туди-сюди. Місця обмаль. Повз мене проходить Генрієтта і скаржиться, що її запхнули — от халепа! — до однієї кімнати з її чоловіком. Мене відводять до апартаментів, де мене зустрічає герцогиня Д’Юзес. Перспектива спати в одному ліжку зі старою пані не дуже приваблює мене. Угледівши мене у дверях, вона каже:

— Заходьте, будь ласка. Її величність розмовляє з королем, а я приводжу все до ладу згідно з її уподобаннями.

Сповнена емоцій, я ледве не задихаюсь. Здається, уперше в житті я спатиму в одному ліжку з матір’ю.