Софі Перино - Дочка Медічі

— Єретики — завжди єретики,— спокійно відповідає Гіз.— Гадаю, вам це відомо, адже ви заперечуєте досить невпевнено.

— Це правда, пане,— я приглушую голос,— мені не прикро, що вони відсутні.

Захоплююче відчуття — зізнатися в тому, за що мене нещодавно покарали. Я затримую подих, чекаючи на його реакцію.

— Радий це чути.

Щире задоволення, що читається на його обличчі, надає йому надзвичайної привабливості. Але не лише його зовнішність прискорює мій пульс — є щось хвилююче в розмовах на серйозні теми, більш хвилююче за обмін дотепними жартами. Вести бесіди при дворі означає демонструвати розум і грати на публіку. Проте, коли порушуються важливі питання, моя думка нікого не цікавить. Я жадаю обговорити з ним інші теми, але танець закінчено, і він відводить мене до моїх подруг.

— Ви прекрасна пара,— захлинається від емоцій Шарлотта.— Половина жінок у залі — принаймні ті, кому менше тридцяти,— ревниво спостерігали за вами.

— І моя сестра була серед них,— додає Генрієтта.— Гадаю, вам треба вступити у гру з герцогом, і ми чудово розважимося упродовж цього місяця.

— Ми?

— Так, ми. Ви маєте практикуватися у звабленні, а ми, ваші любі подруги, підтримаємо вас. Підкоривши Гіза, ви забезпечите собі репутацію. Удвічі старші за вас жінки імітуватимуть ваш стиль і манери, якщо прекрасний герцог упаде до ваших ніг.

Заманлива перспектива. Однак ще більш заманливою здається ймовірність, що спроба закохати в себе герцога призведе до того, що я закохаюсь сама. Я ніколи не була закохана і вважаю це дивним, ураховуючи мій вік.

— Вона шаріється! — тріумфально зауважує Шарлотта.— Вона у грі!

— Це не гра,— жваво заперечую я.

— Звісно, гра,— цокає язиком Генрієтта.— Найприємніша з усіх, які лише можна уявити.

Я прибуваю завчасно на тенісний матч, не очікуючи особливої конкуренції у змаганнях за увагу герцога де Гіза. Однак попри ранню годину, зібралася сила-силенна людей. Герцогиня де Невер змушена вдатися до найсуворішого погляду, а я — до свого титулу, аби вигнати кількох дворян з оточення Анжу і зайняти гідні нас місця. На жаль, поряд із нами вмостилася мадемуазель де Р’є.

— Прийшли вболівати за брата? — запитує вона.

— Авжеж. З якої іншої причини я прокидалась би так рано?

— Навіть уявити не можу,— відповідає вона, хоча її інтонація дає зрозуміти, що вона чудово уявляє.

Генріх і Гіз прибувають одночасно; мій брат крокує в супроводі своєї свити. Він відверто позіхає, але я не можу визначити, чи він прикидається, що йому нудно, чи й справді погано спав напередодні сьогоднішнього випробування. Гіз мав розслаблений вигляд людини, що добре відпочила.

Мій брат вітає глядачів, після чого бере ракетку з рук свого нового фаворита Луї де Беранже дю Гаста. Гіз бере свою із рук першого-ліпшого служника, не дивлячись у мій бік.

Обоє чоловіків мають дивовижне атлетичне тіло, тож матч одразу стає напруженим і повністю захоплює глядачів. Майже не чути звичних пліток — жодні голоси не перебивають крики й буркотіння гравців, задоволені ударами ракетки, що сильно стрясають підлогу. Мій брат рухається з притаманною йому граційністю, але суперник не поступається йому елегантністю — таке трапляється вельми рідко. Я спостерігаю, як герцог простягає свою надзвичайно довгу руку і піднімає ракетку, утворюючи в повітрі бездоганну арку. Комір його сорочки розстебнутий, і тонка плівка поту надає його ключиці шовкового блиску. Коли він згинається в очікуванні наступного удару Анжу, його гомілки здаються висіченими з каменю.

Схилившись до Генрієтти, я шепочу:

— Я могла б цілий день дивитися, як герцог грає в теніс.

— Разом із половиною придворних дам. Погляньте: навіть красуня Руе, яка могла би бути матір’ю герцога, якби вийшла заміж трохи раніше, ніж передбачено нинішньою модою,— зітхає й, оскільки він почав пітніти, нахиляється вперед, сподіваючись відчути його запах.

Його запах. Яка збуджуюча та хвилююча думка.

Анжу виграє перший сет і радісно святкує перемогу. Гіз виграє другий сет, але реагує на це ледь помітною усмішкою. Обоє чоловіків геть мокрі. Волосся прилипає до лоба, сорочка прилипає до торсу та рук, даючи змогу оцінити красу м’язів. Гаст приносить воду для Анжу. Герцогу теж наливають келих.

— Дякую,— каже Гіз, спорожнивши її одним великим ковтком.

— Немає за що,— Анжу поблажливо знизує плечима.— Вам не доведеться скаржитися на спрагу, адже я переможу в наступному сеті.