Софі Перино - Дочка Медічі

— Любі мої діти,— каже вона, простягаючи до нас руки.

— Можете вгадати, кого ми граємо? — запитує Генріх.— Дам вам підказку. Як видно з наших костюмів, вам дісталася роль Лето.

Як і передбачав мій брат, мати розчулена.

— Я гадав, ви будете музою,— Карл, який сидить поряд з її величністю, очевидно, чув нашу розмову.

— Я знайшла заміну на роль Терпсіхори,— відповідаю я.— Хіба ви можете звинувачувати мене в тому, що я не бажаю, аби мене порівнювали з вашою Ерато?

Король усміхається. Його коханка, Марі Туше, грає роль музи Ерато. Вона стоїть, спираючись на поруччя трону.

— Дякую за комплімент,— мовить вона.— І дякую, що врятували мене від порівняння, з якого я й не сподівалася вийти переможницею.

Відпустивши руку Генріха, я обіймаю жінку, до якої король виявляє прихильність уже майже два роки — відтоді, як уперше звернув на неї увагу в Блуа, коли ми поверталися з королівської ходи.

— Я в захваті від ваших золотих кучерів! — каже вона.

— Я замовлю вам декілька таких перук,— з ентузіазмом відповідаю я.

Мені подобається Марі. Може, вона й не належить до вищої знаті, але вона всім серцем кохає Карла, без жодного натяку на користолюбство.

— Як мило з вашого боку, але прошу вас не турбуватися. Мій колір шкіри відрізняється від вашого, тож з такою перукою я виглядатиму неприродно. Залишаю вам право бути чарівною білявкою,— дивлячись поверх мого плеча, Марі приглушує голос.— Здається, ви вже причарували декого... декого, хто має власне світле волосся.

Розвернувшись, я бачу герцога де Гіза, який стоїть між двома своїми дядьками — кардиналом Лотаринзьким і герцогом Д’Омалем. Він не зводить з мене очей. Побачивши, що я перехопила його пильний погляд, він злегка киває мені, анітрохи не збентежений, що його спіймали на гарячому. Чи спробує він представитись мені? Я не маю часу поміркувати над цим питанням: Генріх торкається мого ліктя. Кашлянувши, він піднімає руку. Сурмач, якого я не помітила раніше, виходить уперед і починає грати. Генріх здатен подбати про такі деталі, коли бажає грати у виставі!

Мій брат починає свій виступ.

— Сім стріл випустив Аполлон, і стільки ж стріл випустила його сестра, аби помститися за честь улюбленої матері обох...

Я піднімаю мій лук і натягую тятиву, випускаючи уявну стрілу. Поки Генріх декламує далі, чимало поглядів прикуто до мене. Поза сумнівом, усі глядачі думають про Артеміду. Проте я знаю, що у цю мить більше нагадую собі Купідона. Я не маю бажання вбивати навіть заради помсти за образу, заподіяну матері; я бажаю підкорювати серця. Я впевнена, що Гіз дивиться на мене, але намагаюсь не затримувати на ньому погляд. Я достатньо спостерігала за фрейлінами її величності й розумію: якщо жінка хоче звабити чоловіка, краще бути хитрою.

Коли Анжу закінчує декламувати, усі аплодують. Мати обіймає нас обох, після чого утримує руку Генріха і звертається до нього з похвалами. Я користуюсь нагодою підійти до моїх подруг, навмисно повертаючись до Гіза спиною. Чи стежить він за мною?

— Так ось чому ви покинули нас,— каже Генрієтта.— Вона вбрана у костюм Талії, на руці прикріплена комічна маска. Шарлотта грає роль її сестри Мельпомени.— Справа не в тому, що ми засуджуємо вас,— додає вона.— Але віддати свою роль мадемуазель де Люд!

— Невже це мало нас розважити? — запитує Шарлотта.— Ви, певно, погодитесь, що мадемуазель може похвалитися певними талантами, але танець до них не належить.

Флері де Суссі прикриває рота рукою, іронічно удаючи, ніби шокована зауваженням Шарлотти. Ми весело сміємося вчотирьох. Аж тут я відчуваю, як хтось торкається рукава моєї сукні. Судячи з розширених очей Шарлотти, неважко здогадатися, хто це. Я обертаюсь.

— Ваша світлосте, я нещодавно повернувся до двору і користуюсь нагодою бути представленим вам,— як і вимагає етикет, вираз його обличчя серйозний, його уклін — бездоганний, але, випроставшись, він не приховує пустотливої усмішки.— Маю надію, що ця спроба успішніша за попередню.

— Не зовсім, пане. Ви добре почали, але, на жаль, не втрималися від легковажності. Ваша остання фраза може справити на моїх подруг неприємне враження і змусити думати, що ви переслідували мене неналежним чином.

— Цікаве враження,— каже Генрієтта.

— Тепер уже герцогиня ставить мене в незручне становище,— відповідає герцог.— Якщо я заперечу, що в нашій останній зустрічі не було нічого цікавого, це буде сумнівний комплімент, більше схожий на образу. Якщо я скажу щось інше, мої слова можуть підштовхнути до компрометуючих висновків.