Софі Перино - Дочка Медічі

— Принц Астурійський — іменита особа й одного дня стане королем Іспанії.

Мій кузен знизує плечима.

— А це його вилікує? Сумніваюсь,— він підводиться.— Я піду вперед, аби не пропустити появу кита. Ви чули? Він випускатиме фонтани вина.

Я чула. І дуже хочу це побачити. До того ж, я мушу переслідувати дона Карлоса й слушної миті схопити його за руку. Проте, коли мій кузен пропонує мені руку, я відмовляю йому. Він знову знизує плечима.

— Ваша мати зробила поганий вибір. Гадаю, ваш батько зробив кращий.

Після чого він підморгує (підморгує мені), перш ніж піти геть. Яке нахабство! Останній, кого я бажала би бачити своїм нареченим, окрім дона Карлоса Іспанського,— це, безумовно, принц Наваррський.

Я неквапливо переходжу на інший край баржі й дуже вчасно дістаюся носа — у цю саму мить з’являється кит. Хоча мені добре видно дона Карлоса, я влаштовуюсь біля мого брата Генріха, який спирається на перила. Поки тварину атакують придворні, які грають роль рибалок, Генріх обома руками стискає мою руку.

— Ця сукня чудова,— шепоче він.— Цілий натовп золотих пастушок не зміг би затьмарити вашу красу.

Пастушки, на яких натякає Генріх, вітають нас і весело танцюють, коли ми сходимо на берег. Кожна з них представляє певний регіон Франції. Тримаючи брата під руку, я стрімко прямую до луки. Я ще не бачила нічого подібного — бездоганний овал, обрамлений гігантськими деревами й рівномірно заставлений столами — достатньо великими, аби вмістити дюжину дворян. Все розкішно обставлено — особливо поміст, де сидітимуть Карл, Єлизавета і мати. Якщо бенкет не менш розкішний, ніж декорації, по закінченні трапези нам буде важко підвестися без стогонів. Усім, за винятком мене, звісно.

Звичайно, мене посадили поряд із доном Карлосом, і це псує мені апетит. Після стількох бенкетів я все ще не можу звикнути до його манери жувати з широко відкритим ротом. Я не можу навіть дивитися в його бік. Попри те, що я розмірковую над порадою Шарлотти торкнутися його коліна своїм, я не можу цього зробити, тому що мій брат Генріх сидить з іншого боку. Я згоріла б від сорому, якби він побачив мене в такій ситуації.

Коли служники прибирають останні страви, сутінки переходять у темряву. Заходять музики в супроводі десятків чоловіків, перевдягнених у сатирів. Сотні смолоскипів освітлюють широкий грот, що представляє сцену. Сліпуче сяють коштовності на рогах сатирів та їхні оголені, змащені маслом торси. Поглянувши на закляклого дона Карлоса, очі якого відбивають світло смолоскипів, я чітко бачу: що б там він не казав про наше «хизування», він вражений.

Генріх теж звертає на це увагу. Нахилившись до мене і стиснувши мою руку, що лежить на колінах, він шепоче:

— Закладаюсь, цей дратівливий іспанський принц ніколи не бачив нічого подібного при дворі свого батька.

Лунає музика. Неначе якимись чарами, з верхньої частини гроту спускаються німфи в той час, як усередині їх зібралося ще більше. Сила-силенна коштовностей на їхньому вбранні, здається, світять не менш яскраво за смолоскипи.

— Подивіться, як він витріщає очі,— веде далі Генріх.— Він засліплений їхньою красою, хоча я не розумію, чому тут дивуватися. Найвродливіші жінки в іспанській королівській свиті — француженки,— він тихенько сміється над моїм вухом, лоскочучи мене.

Я знаю, він не хотів образити мене цими словами, але почуваюся приниженою. Принц Астурійський може вважати французьких жінок привабливими — тільки не мене. Я відчуваю, як сльози підступають до очей,— якщо я заплачу, це аж ніяк не зробить мене гарнішою. Змахнувши руку брата, я верчуся на місці так, наче хочу краще споглядати видовище, і навмисно притискаю коліно до коліна принца. Голову тримаю прямо, удаючи, ніби моя увага цілком зосереджена на німфах, які розпочали балет, але краєчком ока я бачу, що дон Карлос дивиться на мене. Сподіваюсь, у такій темряві він не помітить, як палають мої щоки, інакше одразу зрозуміє, що насправді я недосвідчена маленька дівчинка, якою він мене, власне, і вважає. Від раптового пориву холодного вітру смолоскипи тремтять. Принц нахиляється до мого вуха так само, як чинив мій брат кілька хвилин тому.

— Альба розповів мені, чого прагне ваша мати.

Зненацька я відчуваю його руку на моїй нозі. Вдалося, думаю я, попри те, що цей дотик не приносить мені жодного задоволення. Потім він вельми брутально відштовхує мою ногу подалі від себе.

— Мабуть, її величність не повідомила вам,— веде він далі,— що герцог сказав їй, що мій батько не зацікавлений у французькій нареченій для свого сина. Що ж стосується мене, я не одружився би з вами, навіть якби король Іспанії благав мене про це.