Софі Перино - Дочка Медічі

Поки король Наваррський закінчує свій туалет, прокидається Жийона.

— Заради Бога,— кажу я їй, коли мій кузен і його камердинер виходять із моїх апартаментів,— замкніть двері на всі засуви й повертайтесь до ліжка. Ми не рушимо з місця, доки нас не покличе хтось впливовий. Минулого вечора її величність відмовилася від моїх послуг; вона впорається без мене і вранці.

Улаштувавшись під ковдрами, я заплющую очі. Можна погодитись із моїм кузеном: без нього моє ліжко набагато зручніше.

— Наваррський! Наваррський! — мене будить гучний, наполегливий крик, що супроводжується грюканням у двері моєї опочивальні. Дивно, що дерево не тріснуло. Жийона підхоплюється зі свого матраца. Здається, світанок уже близько, але надворі ще не розвиднилось.

— Двері! Швидше! Може, це мій чоловік!

Крик «Наваррський» повторюється, поки вона мчить відчиняти. Голос не схожий на мого кузена, але він міг прийти не один. Якщо він мусить тікати, я не розумію, чому він прибіг сюди.

Щойно вона відсуває засув, як поріг моєї опочивальні переступає чоловік без камзола, у білій сорочці, заплямованій кров’ю. Хитаючись, він наближається до мене. Це сеньйор де Ла Моль, який нещодавно сидів поряд зі мною під час тенісного матчу. Його очі сповнені жаху. Він підтримує одну руку. Відпустивши її і схопившись іншою закривавленою рукою за моє нічне вбрання, він кричить від болю. Перш ніж встигаю щось сказати, я розумію причину його страху. Чотири королівські охоронці уриваються до моєї опочивальні. Останній брутально збиває Жийону на підлогу.

Я вистрибую з ліжка. Бідолашний поранений чоловік все ще чіпляється за мене. Охоронці на мить завмирають; потім той, хто очолює групу, прямує до мене.

— Зупиніться! — кричу я.— Що зробив цей дворянин, якщо ви переслідуєте його в приватних апартаментах рідної сестри короля?

— Він єретик,— відповідає солдат.

— Як і мій чоловік. Але що він накоїв?

Охоронець тягнеться до спини Ла Моля у намаганні штрикнути його мечем. Роздратована відсутністю відповіді, я обхоплюю руками стан сеньйора і міцно тримаю, вирвавши у нього стогін.

— Пане! Негайно покиньте мої апартаменти або я накажу добряче вас побити.

Охоронець не відступає і не припиняє спроб дотягнутися до Ла Моля. Інший охоронець, який стоїть біля ліжка, глузливо сміється.

— Ваша величносте,— каже той, що наступає,— цей чоловік — ворог короля, і ми переслідуємо його згідно з королівською волею.

— Пане, така відповідь мене не влаштовує, доки я не почую це від самого короля. А зараз вийдіть із моєї опочивальні. Він залишиться тут,— поки я веду розмову, у дверному отворі з’являється пан Нансе.— Капітане, ваші чоловіки не підкоряються моїм наказам. Побачимо, чи вдасться вам вигнати їх. Накажіть їм забиратися звідси!

Нансе зустрічається зі мною поглядом — у його очах я бачу здивування й повагу.

— Залиште його! — звертається він до солдатів.— Ви марнуєте час. Якщо королеві Наваррський потрібен цей чоловік, ми можемо віддати його. Його величність вирішить його долю пізніше.

Охоронці виходять, а я опускаю непритомного Ла Моля на ліжко. Нансе вклоняється.

— Пане, що відбувається?

Моє питання затримує його, але відповідати він не поспішає. Поки я чекаю на пояснення, я усвідомлюю, що в палаці порушено тишу. За межами моїх апартаментів чути якісь тривожні шуми, тупіт ніг і пронизливі крики.

— Ваша величносте,— капітан знову вклоняється,— мені прикро, що я не маю ані часу, ані повноважень відповісти вам. Проте оскільки ви — улюблена сестра короля, щиро раджу не виходити з апартаментів.

Я подаюсь уперед.

— Пане, ми завжди були друзями. Будь ласка, скажіть: де король Наваррський?

— Я не можу.

— Не можете чи не хочете?

Він виходить, не промовивши ні слова. Я знаходжу сюрко й одягаю його поверх моєї скривавленої сорочки.

— Коли я піду, замкніть двері й нікому не відчиняйте, крім мене й короля Наваррського,— наказую я Жийоні.— Вам зрозуміло? Нікому. Навіть королю,— відкривши шухляду свого письмового столу, я виймаю кинджал.— Поки мене немає, якнайкраще подбайте про сеньйора.

У моєму передпокої жахливий безлад. Хто перевернув усе догори дриґом? Королівські охоронці чи піддані мого чоловіка, які ночували тут? Куди поділися люди короля Наваррського? Де вони зараз? Я обережно відчиняю двері й зазираю в щілину. Перше, що я бачу,— розпростерте на кам’яній підлозі тіло чоловіка. Його голова повернута в мій бік, але я не можу впізнати, хто це, тому що обличчя надзвичайно спотворене. Навіть у смерті його широко розплющені очі сповнені страху. Я відсахуюсь. Отже, охоронці, одержимі якоюсь незрозумілою зловісною метою, переслідували не лише Ла Моля. Глибоко вдихаючи повітря, я виходжу зі своїх апартаментів, радіючи, що озброєна кинджалом.