Софі Перино - Дочка Медічі

На відміну від мого коханого, король Наваррський неодноразово підходить до мене. Спершу він цікавиться, як моя нога. Згодом представляє мені різних дворян. Темне вбрання робить їх усіх схожими як дві краплі води. Усі начебто люб’язні, але недовірливі; усі уклоняються згідно з етикетом, але не виявляють поваги до мене як до королеви.

Нарешті нудний вечір добігає кінця. Король Наваррський покидає залу в оточенні своєї свити, а я, тримаючи Генрієтту під руку, демонстративно кульгаю, доки не впевнююсь, що ми самі в моїх апартаментах. Коли ми заходимо до опочивальні, моя подруга негайно розпочинає:

— Отже, зустріч відбулася,— каже вона, роблячи мені знак повернутися спиною, аби вони з Жийоною могли роздягти мене.— Ви розумно вчинили, уникнувши танців із королем Наваррським. От мені не пощастило.

— Як вам мій наречений?

— Його акцент жахливий, а його запах ще гірший. Великий Боже! Бідолашна моя! — Генрієтта імпульсивно обіймає мене.— Вам доведеться вийти заміж за гірського цапа, але насмілюсь припустити, що ви витримаєте й нагородите його рогами, гідними цапа. До речі, Гіз був дуже блідим сьогодні. А розбитий келих! Я сказала йому, що ви заспокоїте його різними ніжностями, коли він навідається до вас увечері. Але й цього виявилося недостатньо, аби покращити його настрій.

— Я дам йому більше, ніж ви думаєте.

— Справді? Ви дивуєте мене. Мені здавалося, ви віддали йому все, що тільки можливо, як і він — вам. Чесно кажучи, я трохи заздрю вам через безмежну насолоду, яку ви з ним отримали. Відтоді, як мій коханець поїхав до Португалії, я змушена розсувати стегна лише перед моїм чоловіком. Допоможи мені Боже.

— Я дам йому обіцянку,— відповідаю я, звільнившись від нижньої спідниці та спідниці з фіжмами, які падають додолу. Терпляче дочекавшись, коли Жийона понесе їх до гардеробу, я закінчую свою думку.— Йдеться про обіцянку вірності. Знаєте, що я сказала моєму кузену сьогодні?

— Навіть не уявляю.

— Я сказала, що моя рука — єдине, що йому вдалося поцілувати проти моєї волі. Більшого він ніколи не отримає.

Генрієтта припиняє збирати мій одяг і ошелешено дивиться на мене.

— Марго, ви не можете так чинити. Якщо шлюб буде недійсним і ви розірвете мирну угоду, мати поб’є вас або гірше.

— Мати нічого не знатиме.

— Гадаєте, ви так збентежите короля Наваррського, що він промовчить про вашу відмову? Гадаєте, він не вимагатиме своїх шлюбних прав у короля? Я б на це не розраховувала. Уявіть, як буде незручно, якщо Карл або ваша мати захочуть особисто переконатися в консумації шлюбу.

Я здригаюсь, уявивши, як моя мати стоїть біля ліжка й зловтішно спостерігає, як мій кузен ґвалтує мене. Це було б жахливо, сумніваюсь, що я пережила б таке приниження. Проте можливість виконати шлюбний обов’язок без свідків здається мені не менш огидною.

Якщо моя рішучість похитнеться, я зазнаю поразки.

— Я не можу розраховувати на короля Наваррського,— кажу я, високо піднявши підборіддя,— але я — представниця роду Валуа та роду Медічі. Упевнена, я зможу налякати мого провінційного кузена — він ніколи не насмілиться і пальцем мене торкнутися.

Уранці я дізнаюсь, що король Наваррський запрошує мене на прогулянку в Тюїльрі.

— Але ж надворі така спека! — кажу я, поки мати спостерігає, як Жийона робить мені зачіску.

— Дурниці! Сади освіжать вас після душних апартаментів Лувру. Нас буде небагато,— вона задумливо нахиляється й поправляє шпильку з дорогоцінним камінням на моїй правій скроні.— Я триматиму інших подалі від вас, аби ви мали змогу поговорити з вашим кузеном наодинці.

— Боже мій, пані, навіщо? Мені нічого сказати королю Наваррському.

— Гаразд, гуляйте мовчки. Але не робіть нічого компрометуючого, інакше — попереджаю — я власноруч вас поб’ю,— вона усміхається так, наче ніякої погрози не пролунало.— Ви маєте чарівний вигляд. Ходімо, ваш кузен чекає на вас.

Він справді чекає біля воріт — геть спітнілий. Щоправда, я не можу звинувачувати його, зважаючи на жахливу спеку.

— Маргарито,— каже він, уклоняючись і пропонуючи мені руку.

Перш ніж відповісти, я чекаю, поки ми випередимо інших на кілька ярдів.

— Краще називайте мене «ваша високосте».

— Це нерозумно. Я зватиму вас Маргаритою, а ви звіть мене Генріхом, доки не матимете права назвати мене вашим чоловіком.

Не знаю, чому я не подумала про це раніше, проте я з жахом усвідомлюю, що не можу назвати мого кузена його християнським іменем. Генріх — поширене ім’я, але, попри те, що одного з моїх братів звуть так само, коли я промовляю ім’я «Генріх» уголос, я завжди думаю про мого коханого герцога.