Софі Перино - Дочка Медічі

Першими спішуються найвпливовіші сановники. Лише ті, хто посідають важливі посади й походять з найшляхетніших родин, запрошені на бенкет із нагоди приїзду мого нареченого. Анжу дуже наполягав, що католиків має бути більше, ніж протестантів, аби останні «одразу зрозуміли своє місце». Проте мати вирішила, що кількість католицьких і протестантських підданих буде однаковою.

Мій кузен перестрибує через дві сходинки, наче зголоднів і з нетерпінням чекає на вечерю. У ньому немає нічого королівського. Він простягає мені руку. Я спираюсь на неї двома пальцями. Я знаю свій обов’язок і правила поведінки, але не бачу сенсу виявляти надмірний ентузіазм. Коли ми крокуємо пліч-о-пліч, я усвідомлюю, що мій кузен лише трохи вищий (якщо взагалі вищий) за мене. Не знаю чому, але я отримую від цього якесь збочене задоволення. Може, я все життя насолоджуватимусь його невдачами?

Скоса позираючи на мого супутника дорогою до парадної зали, я завважую, що його обличчя сумне й утомлене. Я пригадую останню розмову з Жанною Д’Альбре, свою обіцянку бути доброю. Цей чоловік утратив матір. І на відміну від мене, він не мав нагоди вшанувати її під час прощання. Не було його й на похороні. Він дуже бурхливо відреагував на звістку про її смерть, і це затримало його в дорозі — коли він дістався Вандому, її вже поховали.

— Ваша величносте, мені прикро, що ваша шановна мати не може привітати вас сьогодні. Вона доклала таких зусиль, аби ми одружилися, і, на жаль, не побачить весілля.

— Справді? — він пильно дивиться на мене.— Підозрюю, ви — єдина придворна дама, якій прикро.

— Пане, запевняю вас, ви помиляєтесь. Коли двір вшановував пам’ять королеви Наваррської відповідно до її титулу та наших родинних зв’язків, я бачила сльози в очах багатьох жінок.

— Як довіряти таким сльозам, пані, якщо я чув, що ваша мати теж плакала? — люто випалює він.

Здається, мій кузен кмітливий і непогано проінформований. Щоправда, замість звинувачувати він міг би відповісти люб’язністю на мою спробу бути люб’язною.

Опанувавши себе, король Наваррський розправляє плечі й змушує себе торкнутися моєї руки, що лежить на згині його ліктя.

— Ви така ж гарна, як і в дитинстві.

Я ледве стримую сміх.

— Сумнівний комплімент, пане, припускати, що жінка не стала менш привабливою. Якщо так залицяються в королівстві Наваррському, дивно, що хтось взагалі одружується. Але вам не треба залицятися до мене: ви мене вже підкорили або, якщо точніше, отримали разом із угодою.

Кузен відводить мене до мого місця, після чого сідає поруч.

— Пані, я не хотів образити вас, і я не маю наміру погоджуватися з хибними твердженнями про те, що ви начебто моя власність. Це призведе до поганих наслідків для нас обох.

Я жадаю крикнути, що це правда, незалежно від того, до яких поганих наслідків вона призведе. Проте якщо мій кузен налаштований грати свою роль у цьому фарсі, я не дозволю незграбному мужлаю переграти мене.

— Пане, гадаю, з політичної точки зору було б розумно, якби ми погодилися, що обоє змінилися на краще відтоді, як бачилися востаннє, і кожен із нас у захваті від такого відкриття.

— Якщо бажаєте,— він знизує плечима. Як я могла забути цей жест? Мій кузен дивиться повз мене. Потім, без жодного попередження, він бере мою руку й цілує її. Повернувши руку на місце, він міцно стискає її своєю.— Мене дуже тішить, що дещо таки змінилося з часів нашого дитинства,— він підвищує голос.

— Що саме? — я намагаюсь вирвати руку, але він стискає пальці міцніше й не відпускає.

— Пам’ятаєте, коли ми були дітьми, ви вперто торочили, що мені ніколи не дозволять цілувати вас? — він знову підносить мою руку до своїх губ. Я напружую всі м’язи, але спроби опиратися його силі марні. Доводиться зчепити зуби й спостерігати, як він повільно повертає мою руку долонею догори й цілує зап’ястя. Кузен дарує мені широку, на диво галантну усмішку — не гірше за будь-якого кавалера, здатного говорити вишукані компліменти.— Як виявилося, я все ж таки маю задоволення цілувати вас. Який чоловік не позаздрить мені, якщо він не сліпий?

Десь зліва від мене чути дзвін розбитого скла.

Очі кузена загоряються блиском, і він відпускає мою руку. Неподалік від нас келих герцога де Гіза розлетівся на друзки — скло розсипалося довкола його тарілки. Рука герцога затиснута в кулак.

Так от чого добивався мій кузен! Його перша атака на Генріха.

Служники швидко наводять лад. Голос матері відволікає мою увагу від герцога.