В Таль - Незвичайні пригоди бурсаків

– Бачиш, який наш монастир? – запитав Кремінь. – Нехай лиш хто спробує знайти нас отут! А ми кого схочемо – того вмить знайдемо, – додав він задоволено.

Самко не одповів йому нічого, погоджуючись мовчки, що монастир дійсно добрячий, та тільки не для всіх.

Уже всі сиділи за столом та снідали, коли Самко з Кременем увійшли до льоху. Сіли й вони до столу.

Марко зрадів, побачивши Самка, його дитячі очі аж засяли від радощів, і він узявся жваво до їжі.

– Ге, бачу, ви такі, що не-розлий-вода, – сказав Старий, поглядаючи на Марка. – Так і повинно бути, щоб за все у світі було товариство.

Самко ледве доторкнувся до їжі, а дивлячись на нього, не дуже їв і Марко.

А розбійники, весело балакаючи, добре їли. Балакали найбільше про свої справи, нічну роботу. Старий більше мовчав, а коли що казав, то всі прислухалися уважно, або ж реготали до нестями.

Ось один з розбійників розповів про те, що як йому вперше було важко вбити якогось пана, а Старий сказав, що вбити пана так саме корисно, як убити вошу.

Поснідавши увечері, розбійники повставали з-за столу, потім кожний з них підходив до стіни, де висіла зброя, брав що треба, і через хвилину всі вже були озброєні, як кажуть, до зубів, бо в кожного була за спиною рушниця, за поясом пістоль та ніж, а деякі мали ще й сокири. Тільки в Старого була довга шаблюка та два пістолі.

– Рушаймо ж, хлоп’ята, – сказав Старий. – А ви, – звернувся до бурсаків, – побудьте поки отут, бо ви мало їли, то й робота з вас ніяка. А ти, Квасок, дай їм по парі нових чобіт, штани та куцки, щоб вони не ходили в отих бридких халамидах. Гайда ж! – він рушив уперед, а за ним усі.

Самко подивився сумно їм услід, а Марко стояв, роззявивши рота, бо він і зараз, ще не знав, серед яких людей вони пробувають.

Нудно бурсакам сидіти, мов у неволі, та ждати хтозна-чого. Особливо нудився Самко, а Маркові начебто й байдуже, а все ж і йому робилося невесело, дивлячись на сумного побратима. Уже коли Самко невеселий чогось, то щось воно погано.

Розпочав Квасок готувати їжу для товариства, взялися хлопці допомагати йому, аби не сидіти дурно. Повів дідок їх до джерела в печері, звідкіль брали прозору та холодну воду, показав закуток, де складено багато рубаних дров на паливо. Побачили хлопці ще одну велику печеру, цілий склеп, а в ньому лантухи борошна, крупів, бочки з медом, сулії з вином, висіли низки сушеної риби. Усього було досить не згірше й не менше, як у ченців Братського.

Запалив дідок у печі, присіли біля нього бурсаки, Марко з люлькою, бо дав йому Квасок багатенько тютюну – такого добрячого, що він і не нюхав зроду.

Розбалакався Самко з Кваском, багато дечого почув від нього. Він їм розповів про всіх розбійників і про кожного окремо, що Старий серед них за найстаршого, керує всіма, а коли трапиться дуже важлива справа, тоді радяться всі гуртом. Товариство їхнє пробував вкупі вже п’ятий рік, хоч один рік тут не було нікого, бо ходив Старий з хлопцями в далеку дорогу на допомогу Омелькові Пугачеві, повів туди сотню добрих хлопців, а звідти повернувся з п’ятьма, і сам Старий був дуже порубаний, ледве вичухався. А оце знову зібрав товариство, тепер усіх тридцять восьмеро. Отут зараз не всі, бо деякі пішли на розвідки. Ще одно товариство, що живе в лісі під Черніговом, для того, щоб одводити ворогові очі від цього місця. Роблять, тобто грабують та нападають подалі від житла, іноді за сотню верст, а інколи й отут на Дніпрі. Селяни знають, що є десь у лісі розбійники, а проте нікому не виказують, бо не бояться розбійників, маючи їх за добрих людей, через те, що вони карають тільки самих панів, а бідним іноді допомагають.

Розповів Квасок про Старого, що він був на Запорізькій Січі та не порозумівся зі старшиною, бував у турецькій неволі. Дуже розумний та вчений Старий, уміє балакати по-лядському, по-німецькому та на всі мови на світі, учився десь на чужій стороні. Оселився він тут спершу сам, а потім поволі набрав собі товариство. Усі вони втікачі, панські кріпаки, що мусіли тікати від лютих панів. Люблять вони Старого, готові, не думавши, іти за ним у вогонь і в воду. Та й будеш любити, коли бачив петлю на шиї, а тут зустрів товариша, що не треба батька рідного.

Ось і він, Квасок, теж утік від панів, бо били його дуже й хтозна за що, а найбільше за те, що вій схожий на собаку. А хіба він у тому винен? Терпів, терпів, а потім порішив утекти, щоб повіситися, бо куди йому йти між люди з отаким видом. Він уже й було повісився у лісі, та зняли його з гілки розбійники. Вони тоді поверталися з-під Оренбургу, після того, як зраджено Пугача і тікали лісами від генерала Бібікова. Старий побачив, що висить людина, сказав зняти та, коли живий, покласти на ноші. Так вони й зробили. Це було на Сіверщині. Два місяці тікали та ховалися. Тепер йому, Кваскові, і не треба раю, коли він є, отой рай. З ним поводяться краще, як з рідним братом. Прозвали його жартливо Кваском за те, що він уміє робити з кислиць та грушок дуже смачний квас. Він тепер кухарює на все товариство, бо змалечку був на панській пекарні, то й навчився.