Геза Гардоні - Зірки Егера

Двоє турків хутко принесли тіло, загорнуте в простирадло. Поклали його на землю перед султаном, відкрили обличчя.

— Знаєш його? — запитав султан, зиркаючи скоса на Балінта Терека.

— Звичайно! — відповів вражений Балінт Терек.— Адже це мій ПІП.—; І він обвів поглядом присутніх, ніби чекаючи від них пояснень.

— З ним трапилося якесь лихо,— сказав султан,— він був хворий уже й тоді, коли його привели до мене. Поховайте його з почестями,— розпорядився він, звертаючись до слуг,— за звичаями християнської церкви.

Слуги почали розносити на срібних тацях срібні чаші з напоями з апельсинового соку й трояндової води. Шербет був пахучий і холодний.

Люб'язно посміхаючись, султан запропонував перший кубок Балінтові Тереку.

Дружина Цецеї постелила Гергею в маленькій кімнаті, що виходила вікнами у двір. Юнака потішило не так саме ліжко, як те, що він міг тепер лишитися наодинці зі своїми сумними думками.

Те, що королеві сподобалася його маленька Ева, його зовсім не здивувало. Він вважав, що на світі немає милішого створіння, ніж Ева. Його глибоко образило те, що Цецеї так загордилися! Віцушка тепер живе в королівському палаці, де бувають тільки герцоги та інша знать. Як тепер підступитися до неї такому простому хлопцеві, в якого нема ні домівки, ні герба, ні навіть собаки!

Гергей ліг на лавку, застелену ведмежою шкурою, підклавши руки під мокре від сліз обличчя.

Смуток має одну добру властивість: від нього людину хилить на сон. А солодкі сни приносять втіху, розвіюють сумні думки.

Гергей проспав на ведмежій шкурі мало не до полудня. Прокинувся він бадьорим, у гарному настрої, з усмішкою на устах.

Він здивовано розглядав стіни в кімнаті, ікону кульгавого святого Імре, що висіла на стіні, потім раптом спохмурнів. Гергей звівся на коліна й затулив обличчя руками. У голові все переплуталося, в суцільний потік злилися події останніх двох днів. Великий турецький табір, полон, смерть священика, втеча, Будайський замок, переїзд його «маленької дружини» і зміна, що відбулася з його прийомними батьками. Все змішалося, завирувало в його голові. Тоді він раптом згадав про свого коня — чи дають йому тепер їсти, пити? Хіба він може дочвалати на оцій сірій шкапині в Шомодьвар? Що відповість, коли запитуватимуть, де панотець Габор? Хто тепер буде їх учити? Певне, Шебештьєн Тіноді — лютник з паралізованою рукою.

Гергей встав, труснув головою, наче хотів звільнитися від пут лиховісного сну. Пішов до кімнати Цецеї.

— Матусю,— мовив він до господині,— я приїхав сюди з єдиною метою: попередити про турецьку загрозу. А тепер уже мушу вертатися назад.

Дружина Цецеї сиділа біля вікна і обшивала золотими нитками комір з тонкого полотна. В ті часи жінки носили комірці, гаптовані золотими нитками. Вона вишивала комірці для своєї доньки.

— Куди ж так квапишся? — здивувалась господиня.— Ми ж іще як слід і не встигли порозмовляти. Чоловіка немає вдома. Може, він хоче побалакати з тобою. А в пана Балінта ти вже був?

— Ні,— відповів юнак,— я піду до нього. Я втік з дому, навіть нікому не сказавши, куди їду.

— Із старим нашим священиком ти теж не маєш бажання побалакати?

— А де він мешкає?

— У цьому ж будинку, поряд з нами. Де б іще він міг мешкати!

— Вони все ще сваряться між собою?

— Ще більше. Тепер наш піп прихильник Фердінанда, а мій господар підтримує короля Яноша.

— Велике прохання до вас, ваша милість, передайте йому моє вітання.

Гергей свідомо не назвав її матусею .

Дружина Цецеї перевернула своє гаптування, помовчала хвильку й відповіла:

— Ну що ж, тоді я не стану тебе затримувати, синку. Але ти хоч би пообідав у нас. Я залишила для тебе поїсти, та не хотіла будити.

Гергей опустив голову. Він, певне, зважував, чи варто приймати запрошення. Нарешті вирішив, що його відмова може образити господарів, і тому погодився.

Жінка накрила стіл жовтою шкіряною скатертиною, поклала на тарілку холодну печеню, поставила вино.

Тим часом додому повернувся панотець Балінт. Звичайно, він повертається пізно ввечері, нині прийшов раніше, бо дуже зморився від спеки й роботи.

Слідом за ним прикульгав і Цецеї.

Гергей поцілував священикові руку. Потім, коли той запросив його до столу, заходився їсти, відповідаючи одночасно на розпитування.

— Як ти змужнів! — не приховував свого здивування піп.— Зовсім подорослішав. А здається, ти тільки вчора пішов від нас! — Він роззирнувся довкола.— А де Віца?