Геза Гардоні - Зірки Егера

Цецеї мешкав на другому поверсі. Гергей застав старого пана в домашньому кунтуші, у пантофлях. Старий бив мух хлопавкою з довгою ручкою. Мухи густо обліпили бокові стіни шафи.

— На тобі, собако! — приказував старий і ляскав, наче стріляв з рушниці.

Зачувши кроки, він промовив:

— На світі звіра, сміливішого за муху, не знайдеш! Я б'ю, луплю їх, а вони замість того, щоб рятуватися, сідають мені на бороду. Маєш, собако! — І він змахнув хлопавкою.

— Татуню, рідний! — усміхаючись, привітався Гергей.— Доброго вам ранку!

Старий тільки повернувся на голос.

— Ти ба! Та це ж Гергей, синку! — Цецеї здивовано кліпав очима.— Це ти, моє серденько?

Гергеєві і самому здавалося незбагненним, що він опинився тут, одначе він усе чекав, що його кинуться обнімати, цілувати, як це завжди бувало вдома, в Керестеші.

З сусідньої кімнати вийшла господиня. Вона теж отетеріла, побачивши юнака.

— Звідки ти взявся? — запитала вона.— Яким вітром тебе сюди занесло, синку?

«Колись вона зустрічала мене тепліше»,— майнула в Гергея думка, та, власне, й не думка, а так лише, миттєве відчуття.

— Я приїхав по вас,— відповів Гергей.— Вам треба повернутися в Керестеш.

— Ого! — вирвалося у старого так, наче він хотів цим сказати: «Безглуздішого бути не може!»

— Я бачив турецьке військо,— вів далі Гергей.— Турки готуються захопити Буду.

Господиня теж дивилася на Гергея жалісливо, наче на дурника, що верзе казна-що.

— Ти не зголоднів, моє серденько? — спитала вона, кладучи свою руку йому на плече.— Мабуть, ти не виспався?

Гергей кивнув і замотав головою, кинувши погляд на відчинені двері, потім втупився у шахівницю, що лежала на столі.

— Ти Віцушку чекаєш, еге ж? — мовила жінка, поглядаючи на господаря.— Її, синку, немає вдома. Вона сюди й не приходить. Живе в королеви, тільки зрідка навідується додому. Та й тоді приїздить у кареті з придворним форейтором. Он воно як!

Зачувши сичання з кухні, вона сплеснула руками:

— Ісус-Маріє! У мене молоко моє збігло!

Гергей чекав, що Цецеї продовжить мову про Віцушку, але старий сидів, кліпав очима і мовчав.

— А де ж вельмишановний пан? — запитав Гергей.

— Ховає! — відповів Цецеї байдужим голосом.— Зібрав кілька ченців, і вони все ховають.

— Німців?

— Авжеж, німців! Відтоді як триває війна, він щодня на кладовищі. Знайшов клопіт — німців ховати. Було б кого!

— А не стріляли в нього?

— Вони в білих сутанах. По них не стріляють.

— А я бачив чимало непохованих.

— Вірю тобі, братику . Багацько ми їх порубали.

Звертання «братику» неприємно вразило Гергея. Але він уже не міг втриматися, щоб не повернути розмову про Віцушку.

— Зараз вона теж біля королеви?

— Так,— відповів старий і, підвівшись, зашкандибав по кімнаті. Набравши поважного і суворого вигляду, він розповів, що недавно чернець Дьєрдь відвів Віцушку в палац і там у саду познайомив її з королевою. Королевич, іще зовсім маля, усміхнувся Віцушці й простягнув до неї рученята. Віца не розгубилася, підхопила його, як це звикла робити вдома, коли брала селянських діток, погойдала ним без усякої запопадливості. Потім ще й сказала: «Пустунчику!» Відтоді королева лишила її біля себе і навіть додому не пускає на ніч.

Гергей спочатку слухав старого тільки з цікавістю, потім очі його загорілись. Лиш одне його дивувало: чому старий Цецеї такий набундючений і так холодно позирає на нього? Гергей знову спохмурнів.

— Ну, що з тобою? — гаркнув старий.— Чого ти витріщився на мене?

— Я втомився і хочу спати,— відповів Гергей, ледве стримуючись, щоб не заплакати.

Він зрозумів, що ніколи не бути маленькій Еві його дружиною.

Але що ж насправді трапилося в Буді?

Німці хотіли зайняти її. Королева сама цьому б не перечила, але ж угорським вельможам цей намір аж ніяк не сподобався. Щоб це у палаці Матяша порядкували німці!

Угорці покликали на допомогу турків, а до приходу їхніх військ самі успішно оборонялися. Коли прибули перші загони турецької армії, ряди німців на той час уже дуже порідшали.

І коли з'явився султан зі своєю незліченною раттю, армія Роггендорфа вже була розгромлена.

Чернець (так називали славного Дьєрдя Мартінуцці) привітав султана чотирма сотнями полонених німців.

Разом з ченцем поїхали Балінт Терек і сивоволосий Петер Петрович.

Султан розташувався зі своїм військом у Черепеші, неподалік Буди. Угорських вельмож він зустрів люб'язно у своєму шовковому шатрі з вежкою і ганком. Усіх трьох він знав особисто. Йому було відомо й те, що розум угорців — чернець Дьєрдь. З Балінтом Тереком він познайомився ще в ті часи, коли збирався підняти над Віднем турецький стяг з півмісяцем. Тоді Балінт Терек ущент розбив військо Касона-паші; відтоді турки згадували угорського витязя, як «вогненного диявола».