Геза Гардоні - Зірки Егера

Звук сурми відірвав Гергея від цього скорботного видовища. З Буди повільно спускався під гору загін вершників у червоному одязі. Попереду них ішов довгий рій піших солдатів у синьому вбранні.

У передовому загоні їхав вершник у білій сутані з каптуром.

«Це і є той славний чернець Дьєрдь»,— подумав Гергей. І серце його закалатало. Так багато чув він з дитячих літ про ченця, що ця людина здалася йому вищою за самого короля.

Поруч із ченцем скакав вершник у червоному оксамитовому ментику, оздобленому дорогоцінним камінням, яке здалеку виблискувало на сонці.

Гергей впізнав у ньому Балінта Терека.

Тікати?

Але його втеча може викликати підозру. Балінт Терек пошле за ним погоню, і він, Гергей, стане перед очима свого улюбленого господаря як злочинець.

Розповісти йому, що вони накоїли разом з панотцем Габором?

Але ж тоді Балінт прожене його геть. Адже це він викликав турків проти німців. І тепер йому доведеться вислухати від свого вихованця, що той накоїв, забажавши знищити турецького султана.

У Гергея горіла голова. Він не любив брехати. Особливо ганебно було б брехати своєму вихователю.

Отож, почервонівши, він стояв на узбіччі, винувато схиливши голову. Потім зліз з коня, взяв його за вуздечку.

Хай буде, що буде!

Голодний кінь, зачувши свободу, заходився скубти травку.

Благослови, боже, коня і його голодне черево! Стій собі й смикай залюбки коня за вуздечку, вдаючи, що треба повертати туди й сюди норовистого огира! Яке щастя, що можна стати, спиною до панів, що захопилися розмовою!

Ось уже зовсім близько чути цокіт підків і звуки бесіди. А старий кінь то забіжить уперед, то крутиться довкола господаря, приковуючи його увагу.

Виявляється, часом і вітер може прислужитись. Він прилетів зі сходу й підняв над дорогою завісу з жовтої пилюки. Крізь неї видно було тільки одне: якийсь хлопчина морочиться на моріжку із норовистим сірим конем. Певне, німці залишили коня без догляду, нехай собі забирає, не шкода!

Гергей з полегкістю зітхнув, коли пани проїхали повз нього і ніхто не крикнув: «Гергею, синку мій!»

Він знову виліз на коня. Спочатку ліг животом на спину, затим перекинув ноги і, обернувшись, став дивитись на колони воїнів.

Лише по тому він звернув увагу на те, що піші солдати в синьому одязі скуті ланцюгами. Одежа на них подерта, волосся брудне, обличчя бліді, виснажені. Серед них не видно жодної старої людини, зате багато поранених. Обличчя одного високого бранця, одягненого в якесь жалюгідне лахміття, розпухло і все в синіх і червоних саднах, лише одне око світилося.

Чи це часом не Балінт Терек вгатив йому по переніссю?

Гергей уперше в житті бачив Буду.

Безліч веж, високі мури, в бік Пешта спускається тінистий королівський парк. Гергей наче опинився в казці.

То оце тут і жив король Матяш? Тут жив король Лайош? І тут живе, милуючись цим, його маленька Ева?

Біля брами стояв стражник з алебардою, але він навіть не глянув на Гергея.

Юнак їхав прямо, нікого не розпитуючи. Він поглянув на королівське подвір'я, на великий круглий басейн з мармуру. Потім зупинився на майдані Святого Дьєрдя. Його увагу привернули великі гармати на колесах. Гармати були закіптюжені, незграбні. По обліплених грязюкою колесах було видно, що їх недавно відбили у німців, може, навіть тільки вчора.

— Доброго дня, пане витязь,— звернувся він до стражника, який вартував біля гармат.— У німців узяли гармати, еге ж?

— Так,— гордо відповів чорнявий солдат.

Гергей знову глянув на грізну зброю. Три гармати були такі великі, що їх і двадцятьма волами не зрушити з місця. Жерла гармат пахли порохом.

— Пане витязь,— мовив знову Гергей,— ви не знаєте старого Цецеї з дерев'яною рукою?

— Чому ні, знаю!

— А де він живе?

— Он там, унизу,— відповів солдат, киваючи головою на північ.— На вулиці Святого Яноша.

— Я не знаю тутешніх вулиць.

— Тоді ти, братику, їдь прямо, а там далі вже розпитаєш. Він мешкає у зеленому будиночку. Над дверима висить лук. Там живе зброяр, луки робить.

— Сагітариш?

— Авжеж.

Гергей ще раз глянув на гармати і рушив далі на своєму сірому коні.

Після тривалих розпитувань він знайшов нарешті вулицю Святого Яноша і двоповерховий зелений будиночок, що мав з фасаду п'ять вікон. Три вікна на другому поверсі і два внизу. Парадний вхід був не більший за звичайні кімнатні двері, і над ними висів червоний бляшаний лук.