Раиса Иванченко - Гнів Перуна

Кожного ранку, щойно прокинувшись, бігла дивитися на свою ниву. Не зеленіє ще, земля не береться оксамитом. І серце стискувалось. Певно, зерно мертвим було, не пробудила його золотокудра Денниця, не запліднила життям.

Сумом сповивалась душа. Чорні думки крутіжилися в голові, чамріла від страху, що в люті морози в її хаті не буде хліба. І вже меркла в очах сонячна днина, не дивувала голубінь неба, не веселили серце весняні згуки.

Першу зиму Гайка перезимувала з поміччю людей. Хто дав шмат сала, хто мису гречки, хто ряднину притяг. Ніга Коротка навіть козу привела. Прив'язала до ясел, де колись стояла корова, й спокійно, ніби сама до себе, мовила:

— Дитині молоко буде.

На тому молоці плямистої вередливої Брязги піднявся на ноги й малий Гордятко.

Гайчине серце відтавало од крижин самотини, що голками брали її наскрізь, коли вона з подивом спостерігало, як настирно п’явся на ніжки її син, як радо дибцяв до маминих рук, з якою ясною довірою в очах дивився в її душу великими синіми очима під тонесенькими ниточками бровенят, як щиро сміявся рожевим ротиком, з якого виглядало чотири білих зубчики… Про кожен отой зубчик вона могла б сповісти стільки цікавого, коли було б кому слухати. А про перші слова, якими він обізвався до неї, могла б скласти пісню.

Усе, що було недоброго й злого навколо неї, що було незичливого й жорстокого в світі, відступалося, гинуло в ту ж мить, як тільки вона згадувала про сина. Нова сила вливалася в її душу, лагіддю сповнювала серце. І хотілося тоді зробити всім стільки добра, стільки ніжності розсіяти довкола, щоб затопити ними все недобре й лихе.

Дитина щебетала до мами. Мама щебетала до дитини. Їхній світ був маленький і щасливий. Спориш килимом слався під ніжки Гордятку. Гайка поливала його, аби густішим був. Рута-м'ята й любисток щедро розросталися під хатиною — то для Гордяка, щоб купати його в пахучім зіллі, аби ріс швидко й був міцний тілом. Зозуля-зигзиця сіла на вербі й для них обох накувала-наворожила стільки років, що й з ліку Гайка збилася. А на старій стодолі вимостили собі гніздо бусли-чорногузи. Вечорами, зустрічаючи вечірню Зорю-Зоряницю, вони розказували малому хлопчику дивні оповіді. Про Золоте Сонце-Ярило, про старезного й доброго Сварога, що своїм оком-місяцем поглядав на землю, чи всі дітки сплять. Про золотокудрих дів Зірниць, котрі вдень виводять для Сонечка білогривих коней на голубий Степ Неба, а ввечері заганяють їх у чорну Пітьму. Так борються між собою світло Дня й темінь Ночі — Білобог і Чорнобог.

Кожен день відкривав для них обох нові дива й світи. Спліталися ті дива із слів і пісень Гайчиних. Гордятко слухав, дослухався до маминої мови й з подивом окидав поглядом світ. І вже бачив у ньому щось нове, красиве і добре.

Прилетів горобчик і сів на віконце. Почистив свій носик об лутку. І вже ціла казка встає перед хлоп'ям.

Це вже мама наспівує і пряде-торохтить на прялці. Миготить колесо в очах, в'ється ниточка з куделиці. Мамині пальці такі бистрі й гнучкі!

Гордятко підносить свою руку до очей, поворушив пальчиками — ні, не виходить так, як у мами. Бо треба одночасно сукати нитку з тої куделі й ногою штовхати колесо.

— Я хочу! Хочу!.. — вимагає у мами.

— Гордятко хоче прясти? Іди на руки, сідай… Гайка бере сина на коліна, підставляє йому прялку й куделю. Він смикає, ворушить пальчиками, а нитка не в'ється… Гордятко ображено копилить нижню губку, сповзає з колін.

— Це не для мужа робота, це для жіночих рук. Гордятко буде міцним мужем — плугом мамину ниву оратиме, бороною волочитиме. І буде у нас хліба повна комора. А короваї — отакі! Вище Гордятчиного носа!

Хлоп'я кліпає оченятами. Розуміє одне, що він колись принесе мамі радість більшу, аніж би він умів сукати ниточку з тої куделі.

У якийсь день прийшов похмурий ранок. Мама сказала: прокотився на своєму коні Перун-громовик, розорав вогненним плугом Небо й висіяв на Землю сім'я дощу.

Густо зазеленіла Гайчина нива. Веселіше стала вона поглядати на свою убогу хатину й приспівувала Гордяткові:

Розмірковує Гайка, вголос:

— Виспіє наше житечко, пожнемо його, в снопи пов'яжемо, обмолотимо. Напечемо перепеч з маком. Околотом хату покриємо. Бачиш, вітер стріху зірвав? Протрухла солома.