Раиса Иванченко - Гнів Перуна

Та ніхто не жадає прислухатись до мудрих застережливих слів-обережників. Розвалюється буйне гніздо Ярославових онуків-князів на зграї княжат, їхніх синів і синовців… Висипались вони на землю і затіяли колотнечу…

Підступний лукавець Давид Ігорович грабує на дніпровському лимані купецькі лодії, Гліб, син Святослава Чернігівського, бігав то в Новгород, то в Тьмуторокань, то в інші землі, доки не наклав головою; Роман Святославич без кінця домагається собі нових земель і водить на Русь орди половецькі, Олег Святославич, котрого Гориславичем прозвали, колотився знову у вотчині своїй чернігівській, доки Святополк і Мономах не пішли проти нього зі своїми ратями і не зачинили в Стародубі, змусивши цілувати хрест на вірність… Але свавілець зламав присягу, побіг до Смоленська, потім добувся до Рязані і до Мурома. Ось уже три роки безчинствує у північно-східній Русі, убив меншого сина Мономаха — Ізяслава, забрав його дружину в полон, закував у кайдани і кинув у яму. А сам добувся до Суздаля. Розграбував город, людей у ями повкидав, в кайдани закував, а все їхнє майно — собі привласнив. Далі на купецький Ростов пішов, всюди своїх посадників настановив, знімав для себе потяги й правежі. А то все — вотчина Мономахова…

Тож старший Мономахович, князь новгородський Мстислав, примчав сюди з полками, став ганятись за Гориславичем, аж до Волги догнав його. І знову горять городи північної Русі. Від Суздаля лишився один двір Печерського монастиря та мурована церква святого Димитрія. Палає Муром…

До Олега прийшов на підмогу його брат Ярослав. До Мстислава Мономаховича — менший брат Вячеслав. З ордою половців…

На ріці Колокші була між братами січа велика. Побіг Олег Гориславич, а за ним гнались Мстислав, Вячеслав і половці. І знову горіли Рязань, Муром, Ростов…

Князі тузують один одного, а орди половецькі налітають на землю руську. І знову ж таки — самі князі кличуть їх, втягують у чвари між собою. А ще біда — стали ріднитися з ними князі. І тепер половці ходять на Русь захищати своїх родаків-князів, плюндрують ниви й беруть полон…

О земле руська! Тяжка година чекає на тебе… Уже немає сили, котра утримати могла б твою купність, котра спинила б зажерність отих княжат-онуків і синовців!..

Колись чорноризці печерські силкувалися затримати міцну владу над Руссю в руках єдиного самодержавного князя. Ще з часів Іларіона билися за те. Чогось і досягали. Тепер Феоктист-ігумен хоч і підтримує владу Святополчу, то більше для того, щоб вирвати у великого князя шмат землі для монастирського подвір'я, чи нові землі й села, чи нову пущу… Святий отець більше піклується за благодатьство обителі, аніж за велику справу Русі.

Та Печерська обитель сильна не багатством, а глибиною мислі своїх подвижників — Феодосія, Никона, Івана. Вони вирвали із рук греків-митрополитів літописання землі Руської. Печерські писці уже стали міццю, на котру опираються і котрою дорожать великі князі. Печерський монастир підпирають дружина і боярство київське, яким потрібен єдин князь. Тож князі й мусять дослухатись до печерців. Бо можуть покликати: «Приїжджай боржій до Києва. Де узрим твій стяг, там і ми із тобою». А можуть й інакше мовити: «Іди, князю, геть. Ти нам єси не потрібен». От як Мономахові сказав ігумен Іван.

Мономах хоч і значніший за інших, але пустити його до влади — значить беззаконня узаконити. А ще є одне: Мономах горнеться до Візантії. Шукає підтримки для себе в греках-митрополитах, як і батько його. Обіцяє ставити на Русі греків не лише єпископами, а й ігуменами по монастирях! Мабуть, для того й бережуть у роді своєму шапку Мономаха, аби показати, що від царів ромейських свій рід ведуть! А для чого?.. Щоб ромейські імператоррі посягали на Русь?

Іще одне стурбувало печерських книжних людей. Цар візантійський Михайло Дука прислав колись князю Всеволоду послання, в котрому великодушно дозволяв вважати, що на Русі був проповідником християнства апостол Андрій, який проповідував і грекам. Отже, русичі і греки мали спільного проповідника!.. Виходить, що на Русі християнство було прийнято ще до хрещення Володимира. Але Русь не зуміла зберегти віру свою, упала знову в язичество, і ромеї вдруге сіяли учення Христа через князя Володимира…

Лукава і хитрісна видумка! Вона має показати, що Русь, мовляв, сама не здатна берегти віру християнську, що їй потрібна опіка від ромеїв. А то єсть ярмо для Русі, ігемонія [88] Ігемонія — (гегемонія, від грецьк. hegemonia) — головна, керівна роль у чому-небудь. загребущої імперії!.. Рід Мономаха протягує ту ігемонію десятиліттями… Уже написано чимало послань, повчань, листів про апостола Андрія!.. Усе те має возвеличити їх ім'я, вознести над іншими, узаконити їхню зверхність серед інших князів.